— Що? — поцікавилась Марі на догоду Безрукому.
— Зайнятися коханням...
Марі на долю секунди задумалась. Іронічно примружилась:
— Самому?
— Не думаю... — по паузі присоромлено відповів Лев. Чого-чого, а такого дурнуватого запитання він не чекав.
— Тоді, поки ти не знайшов партнера, — засміялася Марі і стала богинею, — йдемо на кухню, я щось придумаю попоїсти... Ти ж тільки що з нар. І навряд чи тебе встигли пригостити сухарем. А сили тобі знадобляться... Леве...
Вона сказала «Леве» так по-особливому, що Безрукий ладен був піти за нею у вогонь і воду, не те що на кухню їсти. Навіть попри її кепкування, смисл якого змінювався разом з її настроєм. Без слів...
Коли рум'яна картопля парувала на тарілках, збоку красувалося мариноване асорті з огірочків, кабачків, помідорів, цвітної капусти і стручків квасолі, а Марі домащувала хліб маслом, до кухні без дзвону, стуку, але з грюкотом убіг Борис.
— Привіт, вороги справедливості! — привітався нахабно непередбачуваний вундеркінд, потряс Левову руку і цмокнув Марі в щічку. Він уже починав перетворюватися на доросле світило, якому до лампочки, що про нього скажуть, тим більше, подумають. — Оце попав, так попав! Не день, а суцільне щастя! Я сто років не їв гарячої смаженої домашньої картоплі. Від щоденного розігрітого тіста у мене вже шлунок склеївся...
— А це шкодить твоїм мізкам, — закинув Лев.
— Правильно, Леве Львовичу! — підняв вказівного пальця Борис. І додав: — Так би сказала моя матуся.
— Помиляєшся, світла недовчена голово! Твоя матуся переконана, що тобі шкодить мобільний, а не напівфабрикати. Бо інакше їй би цілими днями довелося стояти біля кухонної плити, а не роз'їжджати по міжнародних конференціях, виставках і сим... сим... Боже, що за слово...
— Симпозіумах, — допоміг Борис. — Я це слово вже знав у рочок. Швидше, ніж адюльтер...
— Що, так рано вже когось застукав?
— Бувало. У нас же попервах був притулок для голодної професури. Дехто вибився у люди і не втратив пам'яті. Потягнув за собою і моїх... Тепер і вони світила... А ви теж не промах. Словечко рідковживане...
Марі взяла третю тарілку, відкинула трохи картоплі з однієї і другої, залишивши собі, як горобчикові, поставила повну з верхом перед Борисом. Той накинувся на їжу, наче тільки прибув з голодного безлюдного острова, прицмокував, прихвалював. За ним спостерігати було цікавіше, ніж їсти самому. Тому, коли вундеркіндова тарілка вже була вилизана, Лев ще мав півпорції.
— Може, хочеш добавки, дитя прогресу? — запитав Безрукий.
— Ні, я знаю міру. Що занадто, то не здрово, — гладив себе по животі Борис. — А ви їжте, їжте, — радив, — бо на застілля часу немає. Ворог не спить, не дрімає, за Левом Безруким підглядає, думки його читає... Раз вони обкрутили навколо пальця такого екземпляра, як я, ви уявляєте, що вони можуть зробити з іншими?.. Я поки що ні...
Юнак умів додати апетиту. Від того Безрукий перестав відчувати смак їжі, увіпхав у себе харчі, наче в міх, затрамбував їх горням чаю, жарти з нього вивітрилися, він став самою серйозністю. Запитав Бориса:
— І що?
— Перше правило безпеки: треба думати так, щоб вони не здогадалися, що ви думаєте, — почав вундеркінд без передмов.
— Тоді мені варто вчитися в тебе, — насупився Лев. — Бо я нічого не зрозумів.
— Я спробую пояснити, — знітився Борис. — Хоча, бачу, буде нелегко...
— А я допоможу, — додала Марі. — Здається, те, що відомо мені, дуже тісно переплітається з тим, що знає Борис.
З усього, що виколупав Борис в Інтернеті і бібліотеках, та з того, що почула Марі від збожеволілої відьми, просився єдиний висновок: лялька — замовлений оберіг. Її енергія повністю збігається з енергією Лева. Якщо підібрати ритм потоку енергії, який є своєрідним кодом, можна через ляльку читати думки Лева. Це може зробити дуже серйозний фахівець, який має силу, знання і допомогу... Чиюсь... Ось і все. Тому, коли Лев зрозумів, що у першому рядку листа привида зашифроване ім'я Бориса, хлопця, що перебував з ним в одній лікарняній палаті, супротивникові не забагло багато зусиль випередити Лева...
— То що я маю робити? — розгубився Безрукий.
— Ми для того тут зібралися, щоб вирішити, — сказав вундеркінд. У його голосі не відчувалося стільки впевненості, як на початку розмови. — Принаймні ми знаємо причину, — підбадьорював сам себе Борис. — А раз ми знаємо причину, то має бути рішення. Це — закон...
— А не здається вам, хлопці, дивним, — натякнула Марі, — що тебе, Леве, дуже швидко відпустили з відділку?.. Чи не пов'язано це з тим, що...