— Зателефонуй, — підтримала Лева Марі. — Ми повинні використати все, що може принести нам якусь інформацію про нього...
Безрукий набрав номер.
— «Цей номер більше не обслуговується», — повідомила ввічлива комп'ютерна тітонька напрочуд голосно, так що чули всі.
Пані Стефа вкотре розчаровано сплеснула в долоні. Марі винувато усміхнулася, наче це вона заблокувала картку. Лев весело запитав:
— Ну де той чай найкращої у світі сусідки?
Пані Стефа взяла пакет, пройшлася по тумбах і поскидала у нього пачечки-коробочки. Потім все викинула у смітник.
— Не хочу нічого його, — сказала. — У мене є свій чай. І тістечка свої... Стара, як світ, а не побачила стерва, — нарікала, — купилася на солодке, як дівка на виданню...
Гостювали недовго. Чаювання не клеїлось, бо пані Стефа була неговіркою. Вона мовчки сьорбала чай і переварювала пережите сьогодні. На душі мала страшний тягар, наче зрадила рідненьку. Почувалася обдуреною і обікраденою. Відчувала, що своїм безглуздим підписом кров'ю дуже нашкодила Левові та Марі — вони не вміли так майстерно прикидатися, як Микола Степанович, щоб йому... Обличчя видали їх з нуздром...
Вечір був сирий, закутаний у мряку. Вмів лякати безнадією і змушувати шукати розраду у склянці.
— Хочеш випити? — запитала Марі раптом, коли проходили біля чергового шумного бару.
— Хочу, — відповів Лев.
— А будеш?
— Не буду. Треба мати контрольовану голову. Ти ж бачиш, туди постійно хтось намагається пролізти...
— Молодець, — похвалила Марі. — Таким ти мені подобаєшся... ще більше... До речі, як тобі було там, у трансі, під гіпнозом?..
— Легко. Здавалося, проблем зовсім немає. Не хотілося виходити...
— Ти все пам'ятаєш?
— Так. Добре, що ти мене зупинила. Я б їм видав цілого листа...
— Ти розумів, що треба замовкнути?
— Звичайно. Але не мав сил зупинитися. Може, навіть не хотів. Бо у цю мить сенс життя був... у цій миті.
— Твереза думка. Отак би повсякчас.
— Точно. А як? Знову шукати якогось відьмака?
— Бажано самому для себе ним бути.
— М-да... Правду кажеш. Тоді чому ти, дорогенька, мене постійно намагаєшся підсадити на якусь чортівню?
Ураз Марі Шмідт дуже змінилася на обличчі, що й сліпий би помітив. Біль приховати не виходило.
— Постійно — я маю на увазі вдруге, — намагався виправитись. — Відьма, маг, розумієш?.. І взагалі, щойно я невдало пожартував. Зіграв найтупішого у світі дурня. Бо я добре знаю... Я переконаний, що коли хтось з людей у цьому світі бажає мені добра, то цей хтось — Марі Шмідт. І вона послана мені Богом, якщо Бог знає, що я ще живу...
— Не гріши, дурнику, — Левова щирість переконала жінку, що він її вколов боляче не зо зла. З ким не буває... — Леве, — Марі його зупинила біля освітленої вітрини магазину одягу, де симпатичні штучні дядьки і тітки були прикрашені шикарним одягом із шаленими знижками, — якщо не секрет, як ти так зразу збагнув, що відьму ми вже проґавили, і що треба мчати до пані Стефи?..
— Не секрет, Марі... Я їх просто побачив. Одна і друга до мене махали пальцем. Великим. Робили жест, що означає «люкс», «класно»... Спочатку відьма. Її палець був у крові. Потім сусідка. Ще із сухим пальцем, непорізаним. Як ці відеокартинки з'явилися у мене в голові — пояснити не можу... І не хочу...
Марі згадала молоду відьму. Як та перелякано верещала, що всі хочуть її крові. Вона бачила наперед. І за це поплатилася. «Борець за справедливість» її якось вичислив і підписав. А потім допоміг збожеволіти, щоб менше пхала носа до чужого проса. І щоб часом не допомогла Левові...
— Уявляєш, Леве, — заговорила, — якщо знаєш результат, то не так і важко розкодувати катового листа...
— Ти вирішила пожартувати? — Лев глянув на неї, щоб уловити вираз обличчя.
— Ні, швидше дослідити... манеру розшифровки. Дивися, рядок «через треті півні за одкровенням неземним, щоб звідати незвідане, збагнути незбагненне...» чітко вказує, що «клієнт» — третій; і хто ще може поділитися одкровенням неземним, привідкрити незвідане, незбагненне, як не відьма, га?..
— Не знаю, — признався Лев. — А в тебе гарна пам'ять...
— Що є, то є, — увічливо сприйняла комплімент Марі. — А в рядку «яке затаїлось четвертоване за порогом твоїм з оком зміїним...» «четвертоване», швидше за все, вказує на четвертого кандидата на зважування; ну і хто, крім сусідки, постійно перебуває за порогом, і своїм, і твоїм, до речі, підглядаючи у дверне вічко, наче зиркаючи в зміїне око?.. Ну як тобі міркування?