— Де договір? — запитала Марі, коли почала говорити.
— Я не знаю, — відповів Лев. — Мені до лампочки договір. Мені головне — ти...
Марі хвилювалася.
— Заради мене, — попросила. — Доведи справу до кінця. Я... трохи встигла побачити інших світів... Вони — неймовірні... Але в них — поки що... немає тебе... І мене... І я дещо зрозуміла. Прощення — велика справа... Зроби її... Не для себе... Не для мене... А для людей. Щоб знали, як спасатися...
— Та кожна релігія вчить — прощати... — нагадав Лев.
— Учення і життя — різні речі, — вимовила насилу Марі і заснула.
Тої ночі Лев не зімкнув ока. Він перемотав фільм про своє життя назад і переглядав. Картинка, правду кажучи, була неякісною. Навіть подекуди обривалася, шипіла, як телевізор без антени. Подекуди не було звуку. Інколи смислу. Набір рухів і слів — задля чого?.. Безрукий мотав і перемотував серіал. Метою його була серія, коли вони втрапили в аварію на таксі...
Містика якась. Не якась, а суцільна, — поправив сам себе, — суцільна і постійна. Відколи випав з вікна. Це із записів мозку. Записів душі переглядати він ще не вмів. Але про те, що вони були — тепер уже знав напевно. Бо знання, що без душ нічого в світі не відбувається, прийшло до нього в місячних спогляданнях дихання Марі. До нього прийшло прозріння, коли він пильнував за диханням коханої. Щоб, не дай Бог, воно не стало таким, яке не вміє жити...
Цю страхітливу серію він переглядав декілька ночей. Розпливчаста, нервова і схвильована. Деталі не вдавалося вздріти, бо увага постійно була приклеєна до Марі. Й ураз — черевик...
— Боже мій! — вигукнув Лев. Узяв телефон, набрав диспетчера таксі і попросив машину за номером ВС 2112... Останніх двох букв Безрукий не пам'ятав. А цифри забути не зміг би, навіть якби й захотів.
— Добре, — повідомив утомлений дівочий голос через півхвилини, що для Лева були вічністю. — Через десять хвилин вам передзвонять.
Безрукий взяв добре знайоме йому авто штурмом.
Водій ледь не дістав інфаркту.
— Не ви?.. — спантеличено запитав Безрукий.
— Нє-е, — відповів переляканий хлопчина. — Я тільки два тижні літаю на цій «ракеті»... Я Юра.
— А де господар?
— Поїхав у Сибір. Утік від якогось привида. Здурів... Але по-людськи...
— Ти його знав? — допитувався Лев.
— Знав. Це мій вітчим... — водій з переляканого раптово перетворився в напрочуд розслабленого.
— Він десь жив? — вирвалось у Лева.
— Він жив усюди. І зі всіма, — відповів хлопець. — Я його люблю. Алє він дуже багато сліз приніс людям. І мене бив. Але я йому простив усе. Ще в дитинстві. Бо він мене захистив у дворі. Так усіх построїв, що, згадуючи це, горджусь ним досі... Але це не головне... — хлопець заглибився у спогади. Коли ледь повернувся, Лев запитав:
— А що головне?
— Він сказав, аж цілий світ перевернувся: «Більше їх не ображай. Вони слабкі, тому згуртувались проти тебе...»
— Гарно, але що тут особливого?
— Нічого. Особливе далі, — хлопець виглядав дивакуватим. Марі своїм фаховим оком точно вже почала б до нього приглядатися. — Вітчим мовив: «Ходи додому, синку...» Синку!!! — ось магічне слово, якого я ніколи не чув. Синку!!! Я зрозумів, що маю батька... Думаєте, я не знав, куди їду на виклик?.. Ви той, хто впав на дах?.. — раптом випалив хлопець.
— Той, — відповів Лев. — Ти мені допоможеш, Юро?
— Так. Мушу. Тато мені розповів усе. І після вас він попросив у мене прощення за... гріх, — який, хлопець не сказав, а Безрукий не розпитував. — І я йому простив, — додав хлопець. Виглядав задоволеним. Аж занадто. Чи то від спогадів, чи від спілкування з Левом.
— Де останнім часом мешкав тато?
— У гуртожитку. Звідки починав ще юнаком...
— Ти маєш ключі?
— Так.
— Їдемо туди.
— Гаразд.
Вони йшли запльованим коридором гуртожитку, як моделі по подіуму. На них вивчально зирили з кожних дверей по декілька голів. Від старих зморщених, до ніжних маленьких, що вміли лишень повзати рачки.
— Стійте! — почули громовий голос і завмерли. Їх наздоганяв миршавий чоловічок, що міг би, якби не такий страшний голос, одягатися в дитячому магазині. — Я комендант гуртожитку. На громадських засадах. Вибраний жильцями, — гримів чоловічок. — Тому в мене є запитання: хто і куди?