— Що сталося? — закліпав очима.
— Я знаю, хто наступний! — випалила Марі.
— Хто?
— Лікар!
— Звідки знаєш?
— Ти сказав. Уві сні, — Марі витягла з-під свого матраца договір. Вручила його Левові. — Йди, — наполягала. Лікар якраз нині чергує.
— Уже? — здивувався Лев.
— Так! Все, що в житті відбувається, відбувається «вже»!
— Мені треба настроїтись.
— Діяти! Настроюватись будеш по ходу, — Марі виштовхала ошелешеного Лева за двері. Від неймовірного хвилювання в неї трусилися руки. «Я не могла помилитися» — повторювала, як заклинання. Але це не заспокоювало...
Ватяними ногами, але з впертістю танка Лев плентався до кабінету чергового лікаря. Зайшов без стуку. Лікар дрімав на дивані, виставивши ноги на стіл. Безрукий поторсав його за плече.
— Що сталося? — витріщився на Лева.
— Лікарю, у мене мало часу, тому зразу до головного, — випалив Безрукий.
— Будь ласка, — лікар як завжди був уважний. — Але головний — у відрядженні.
— Не зрозумів...
— Головний лікар у відрядженні. Ви з ним не можете зустрітись. Він далеко...
— Дотепно, — Лев не чекав спросоння такого «жарту» від лікаря, — але я саме хотів запитати... — він не знаходив слів, — якраз те, що, може, змінить... усе...
— Питайте... Вибачте...
— Ви вірите у вічність? — ескулап, виявляється, був готовий і до такого запитання.
— Стараюся, наскільки в мене виходить. Кожної зміни я спостерігаю декілька вічностей... Не дуже приємно, м'яко кажучи... І жахливо страшно... Бо люди не вірять, що у таких випадках вічність застигає навічно...
— А можете простити всі гріхи тим, хто перед вами завинив? Або завинить? Як гріхи предків, так і сучасників, так і нащадків?
Лікар розуміюче похитав головою.
— Для вас можу, — щирість Левова лікаря переконала.
— То простіть!
— Прощаю!
— А тепер кров'ю. Отут, — Лев розкинув перед ескулапом заляпаного аркуша з кров'яними відбитками пальців.
— Думаю, це важливо, — мовив лікар, взяв скальпель, уміло черкнув по пальцю і розтер краплинку крові на місці, де тикав неймовірно збуджений Безрукий. — Все? — запитав увічливо.
— Все! — зрадів Безрукий. — Якщо прощення важитиме більше, з мене могорич.
— Взагалі-то я не п'ю. Вже давно. Але їм. Багато. Так що з нетерпінням чекатиму.
— Домовились, — Безрукий на емоціях переплутав здорову руку з хворою і подав лікареві обрубка. Той ним похитав. Лев прискіпливо придивлявся до кров'яної печатки. Вона не зникала. Значить, вийшло! Ну, Марі, ну, молодець!!!
Лікар подумав, що голова Безрукого все-таки інколи дає збій. На наївні дивацтва він не звертав уваги. Але змусити його підписуватися кров'ю — це вже занадто. Швидше за все, до Безрукого доведеться викликати фахівців по приборкуванню божевільних. Уранці. На свіжу голову...
Лев різко зупинився в дверях. Повернувся, свердлив лікаря вогненними очима. Здавалося, вони міняли колір. Ескулап подумав, що Безрукий зараз на нього нападе. Лев сопів, як ковальський міх, і за декілька секунд чоло його вкрилося крапельками поту.
— Жінка в небезпеці! — крикнув, аж люстра затряслася. — Зупиніть її! Ви зможете, бо простили!.. Вже! — Лев вибіг з кабінету чергового. Його звідтам вигнав ще більший жах.
Лікар набрав жінку, що перевернула його життя з ніг на голову:
— Я тобі прощаю, — сказав. — Іти мені вибач.
Слухавка схлипнула:
— Як я тебе люблю!.. — прошепотіла. — Я не можу без тебе...
— Де ти? — запитав лікар.
— У кухні. На табуретці. Ти вчасно... Дякую...
У лікаря зупинилося серце.
— Не смій! — вигукнув він. — Не губи мене!
— Не буду. Тобі я болю не завдам. Ставлю чайник.
— Лечу!..
— Ага, і купи кусник тортика. Бо сьогодні у мене день народження.
— У мене, здається, теж!.. — лікар вибіг з кабінету. Як був. У халаті, капцях лікарняних, у шапочці. До дідька чергування! — Дякую тобі, Господи! — сказав. — І тобі, мудрий Леве...
Тягар, що висів на лікаревій душі останніми місяцями, зник, як дивний пацієнт.
В
Першою жертвою був ґвалтівник-волоцюга.
Голова злетіла з нього, як із кульбаби.
«Ти диви», — подумав війт.
«Тренуйся! — просичав лавник. — Матимеш гарну голову...»
42
Марі ніде не було...
Минуло три дні. Лев не знаходив собі місця. Коли повернувся тоді від лікаря в палату, то застав лишень акуратно застелене ліжко. І все. Вахтер на дверях нікого не бачив і не чув, божився, що нікого не впускав і не випускав.