3. ЛЕТІТИ!
Галина повернула крісло до поручнів балкона.
Над темно-синім морем краєчок надвечірнього сонця розплився в червону смугу заходу. Прозора хмарна запона над нею теж забарвилась у рожеві відтінки, а потім стала сизою, білясто-голубою, перейшла в синій колір, що дедалі густішав. З другого боку рожевіли снігові вершини гір. Од них у провалля падали густі сині тіні.
Перед трьома астронавтами сидить чоловік, слухає їх шанобливо й уважно. Для нього все, що вони розповідають, далеке минуле. А їм здається, що це відбулося лише кілька днів тому.
Закінчивши свою велику промову, Бруно Аскер відкинувся в кріслі, знову витер носовичком блискучу од поту лисину.
— Виходить, ми нічого не розуміємо, так? — мовила Галина. — І хто це сказав, що істина народжується в суперечці?
Бруно промовчав.
Запала така тиша, що всі почули низький спів двигунів. Зореліт зменшував швидкість, не долетівши до мети. Мети не було на місці.
Зверху, на екранній стелі, почувся м’який тріск: це лічильник Гейгера зафіксував космічну частинку, що залетіла невідомо звідки.
«Ми зараз схожі на неї, — подумала Галина. — Самі в пустоті, без мети мчимо в ніщо… Треба щось робити, балачками зорю на місце не повернеш. Але що? Бруно, Тоні, Корнєв які розумні, а до одностайної думки прийти не можуть. А я?»
Вона підвелася.
— Іване, дозволь мені піти в радіорубку. Треба перевірити електроніку.
Корнєв кивнув. Галина вийшла.
Бруно вийняв з кишені сигарету.
— Аскер! — суворо мовила Марина. Фізик поклав сигарету за вухо.
— Але що все-таки там? — задумливо сказав Корнєв. — Повинні ж ми чимось керуватися, коли опинимося біля зорі?
— Причинно-наслідковим зв’язком подій і явищ, — промовив Аскер. — У кожному випадку треба докопуватися до причин явища, ефекту, суперечності у знаннях. До речі, ти, Іване, так і зробив. Ти почав докопуватися до причини релятивістського уповільнення процесів і знайшов її: збільшення мас елементарних частинок речовини. Речовини! У цьому, мабуть, вся справа.
— Оце думка! — вигукнув Стефан.
Фізик глянув на нього запамороченими очима.
— Схоже, що «властивості часу», по суті, властивості причинних зв’язків у природі, — вів далі Аскер. — Наприклад, необоротність — нібито якась містична властивість часу, бог Хронос, що поїдає своїх дітей. А насправді це необоротність причинно-зв’язаних подій: причина передує наслідку, і навпаки ніколи не буває… Або інший факт — принципова неможливість встановити одночасність подій. Якщо події причинно пов’язані, можна визначити, яка з них передувала іншій. А якщо вони не пов’язані, то цього встановити неможливо. Ми завжди і скрізь — у повсякденному житті і в дослідженнях — спостерігаємо причинний зв’язок явищ. Зрідка ми його розуміємо добре, іноді погано, а частіше — лише неясно вловлюємо… І, мабуть, через це інтуїтивно прагнемо підмінити безперервний потік найрізноманітніших і численних причинно зв’язаних явищ чимось простішим — плином часу.
Галина відчинила овальні дверцята радіорубки і зупинилася на порозі. Тут було її господарство: радіопередавачі, трансляційний вузол, обчислювальний автомат, блоки контролю всього обладнання зорельота. Вона натиснула кілька кнопок: на контрольному щиті спалахнули зелені лампочки індикаторів, стрілки приладів дружно відхилилися праворуч. Жодна червона лампочка не спалахнула — отже, все гаразд.
У нікельованій скобі на сірому корпусі транслятора стирчав букетик сухих коричневих стеблин з шишечками квітів і сухими скрученими листочками. Він нагадав Галині, що востаннє вона була в радіорубці рік тому. Квіти приніс Тоні. Дівчина взяла стеблини — від них ішов сумний запах прілі і пилу.
«Минув рік… На Землі за цей час у мене вже народився б син. Чому син? А може, донька? — Галина всміхнулася. — Ні, нехай син. Неодмінно син. А тут ще ніхто не знає, крім Марини. Навіть Тоні…»
І раптом Галину огорнув неспокій, похолонуло в грудях. Як же тепер буде! Коли вони, як каже Корнєв, полетять до справжньої Г-1920 на спустошеному, «облегшеному» зорельоті, життя стане дуже важке! А вона ж чекає дитину. Ще недавно мріяла, як гулятиме з ним в оранжереї… Як же тепер буде з оранжереєю?
Про що вони там сперечаються? Галина жбурнула букет у сміттєпровід, натиснула важіль на щитку транслятора.
— А що ти скажеш про наш випадок? — спитав динамік густим голосом Корнєва.
— Поширення світла Г-1920 не від неї, а до неї, — пролунав гучний бас Бруно. — Звичайно, причини і там передують наслідку, а не навпаки… Старі і там не перетворюються у підлітків. На цьому тримається світ, усі світи, хоч як вони побудовані. — Він помовчав. — Думаю, поширення антипроменів пов’язане з якоюсь корінною різницею між речовиною зорі і речовиною наших зірок. У чому різниця? Не знаю і не беруся припускати.