Розмова з Бруно відбулася позавчора. І ось Корнєв знову в обсерваторії. Стоїть замислений. Стрепенувся від роздумів, згадав, чого прийшов сюди. Сів до столика, порився в шухлядах. Знайшов запасний кінооб’єктив, повертів його в руках, «Підійде?» — засумнівався. Розгвинтив об’єктив, виміряв штангенциркулем лінзи. Оці близько півтори діоптрії — якраз йому для читання… А ці — щоб носити завжди. Приклав до очей: розмір підходить. Він ще раз оглянув лінзи і поклав їх у кишеню, погасив світло в обсерваторії і, не дивлячись на остогидле зоряне місиво, що знову завертілося, вийшов. Треба було поспішати: через дві години йому заступати на чергування.
У коридорі капітан зупинився: «Чого ж кулі не повертаються?»
Приймачі, що працювали цілу добу, не вловили ніяких сигналів. «Астродатчики мали більшу початкову швидкість, ніж зореліт, — отже, підійшли до зорі значно ближче. Сила відштовхування зросте пропорційно квадрату зближення із зорею. Виходить, назад вони мусять летіти… — капітан наморщив лоба, обчислюючи в думці швидкість польоту куль. Потім знизав плечима. — Вони вже давно мали повернутися!»
Він глянув на годинник і попрямував у відсік, що тепер правив за майстерню. Над окулярами для Аскера Корнєв провозився півтори години, потім поніс їх фізикові приміряти.
Окуляри вийшли незграбні. Бруно в них скидався на казкового пугача. Тоні потішався над ним як тільки хотів. Зате світ зірок, шкали приладів і зображення на екранах знову стали для фізика чіткими і ясними.
3. МЕТЕОРНА АТАКА
Зореліт тепер плив у просторі з мізерною швидкістю. Ще кілька діб — і чорне тіло Г-1920 зупинить його зовсім, а після цього почне виштовхувати сторонній предмет із своєї області космосу. Оранжеве проміння лжезорі тепер відчутно зігрівало корпус зорельота. За місяць, що минув відколи було відкрито планету, нічого нового не сталося. В астронавтів наростало нетерпеливе бажання: скоріше все скінчити — і додому.
Сьогодні чергував Корнєв. Він саме готував обід, коли до нього заглянув Бруно. Фізик здавався збентеженим.
— Іване, всі строки минули!
— Уже скоро, потерпи трохи.
Корнєв, не підводячи голови від плитки, вкладав на сковороду виваляні в сухарях свинячі відбивні.
— Та ні, я про астродатчики…
Капітан стривожено глянув на Бруно. Фізик показав на аркушику паперу розрахунки.
— Ми випустили дванадцять куль. Перші дві мали пройти мимо нас тринадцять діб тому, третя — на день пізніше, четверта — ще на день пізніше і так далі. Словом, останній астродатчик повинен був пролетіти мимо «Буревісника» вчора.
— Гм… — Корнєв відклав ніж, витер руки. — Ходімо перевіримо записи.
Вони пішли у відсік керування, прослухали контрольні магнітні записи автоматів. Шурхіт міжзоряного водню, потріскування і поклацування радіовипромінювань зорі… Уривчастих попискувань телеграфного коду астродатчиків друзі не почули.
— Може, вони згоріли? Фізик похитав головою.
— Не повинні. Жодна з них не підлетіла так близько до чорної зорі.
Летьє, перевіряючи прилади, записував їхні показання до бортового журналу.
— Я не знаю, про що йдеться, — звісився він з містка, — але якщо про те, що я думаю, то — так, згоріли!
— Як згоріли? — Корнєв запитливо втупився в нього, потягнув носом повітря: пахло горілим м’ясом. — Котлети! — і кинувся на кухню.
Так, приправлений запахом обвуглених відбивних, почався незвичайний період в історії експедиції. Кристалічні кулі не повертались. Чорне тіло Г-1920, що вже заслонило помітну частину зоряного неба, наче поглинуло їх.
— Скільки лишилося куль? — поцікавився Корнєв.
— Дві, — зітхнув Летьє. — Радіометрична і телевізійна.
— Добре. Запустимо їх парою. Попереду — радіометричну, за нею — телевізійну. Другу треба настроїти так, щоб вона могла простежити шлях першої.
— Ага! — догадався Тоні. — Друга покаже, що сталося з першою, перед тим, як з нею станеться те саме… Непогано!
— Отже, швидкість першої відносно «Буревісника» сорок кілометрів за секунду. Другу запустимо через сто секунд з такою самою швидкістю.
Два поштовхи схитнули зореліт. Останні кулі-астродатчики полинули в простір. І знову дні сподівань. Астронавти безперервно стежили за екраном, на який телевізійний астродатчик передавав зображення маленької фосфоресціюючої сфери, що віддалялася до темної плями Г-1920. На екран націлилось широке дуло «кіногармати» — швидкісного кіноапарата, що робить до мільйона знімків за секунду.