— Не забудьте передати привіт Дубаю, — прошепотів він.
А потім, похитуючись, вийшов на вулицю і поплентався зигзагами до Королівського палацу.
Випрямився Харрі лише тоді, коли дійшов до вулиці Дроннінгенс-гате.
А на вулиці Прінсенс-гате його наздогнав спізнілий ефект, спричинений тією частиною наркотику, яка спромоглася потрапити у кров обхідними шляхами через капіляри і дісталася до його мозку. То було наче далеке відлуння миттєвого кайфу від уколу прямо в артерію. Одначе Харрі відчув, як його очі налилися слізьми. Він мав таке відчуття, наче возз’єднався з коханою, яку боявся більше ніколи не зустріти. Його вуха наповнилися, але не райською музикою, а райським світлом. І Харрі швидко збагнув, чому цей наркотик назвали «віолін», що англійською означало «скрипка».
Була десята вечора, в Оргкримі вже вимкнули світло, а коридори збезлюділи. Але в кабінеті Трульса Бернтсена екран комп’ютера кидав блакитне світло на полісмена, який сидів, поклавши ноги на стіл. Він поставив тисячу п’ятсот на «Манчестер-Сіті» і, скоріш за все, мав програти. Але ось суддя призначив вільний удар. Вісімнадцять метрів до воріт, виконує Карлос Тевес.
Він почув, як відчинилися двері, і його вказівний палець автоматично натиснув кнопку «Escape». Але було надто пізно.
— Сподіваюся, ти не на бюджетні кошти граєш?
Мікаель Бельман сів на другий з двох стільців, які були у кабінеті. Трульс помітив, що у міру того, як Бельман піднімався ієрархічною драбиною, мінялася вимова, з якою вони разом зростали в Манглеруді. І лише тоді, коли він розмовляв з Трульсом, Мікаель інколи повертався до своїх коренів.
— Ти газети читав?
Трульс кивнув. Оскільки читати було більше нічого, то Трульс, проглянувши кримінальний та спортивний розділи, продовжив читати далі. В газеті було багато матеріалів про Ізабель Скоєн. Її почали фотографувати на прем’єрах та світських подіях після того, як друга за впливовістю та накладом норвезька газета «Verdens Gang» надрукувала її біографію, назвавши Ізабель Скоєн «прибиральницею вулиць». Їй віддавали належне за те, що саме вона організувала зачистку вулиць Осло від наркоманів, завдяки чому її політична постать виросла до загальнонаціональних масштабів. У всякому разі, під її началом виконавчий комітет досяг значних успіхів. Трульс подумки відзначив, що у міру того, як підтримка Ізабель Скоєн серед опозиційних політиків постійно підвищувалася, лінія її декольте так само постійно знижувалася, а її посмішка стала невдовзі так само широкою, як і її дупа.
— Я мав дуже неформальну бесіду з комісаром поліції, — сказав Бельман. — Вона збирається призначити мене шефом поліції, підзвітним міністру юстиції.
— От зараза! — вигукнув Трульс. Тевес, виконуючи вільний удар, лупонув м’ячем прямо в перекладину воріт.
Бельман підвівся.
— До речі, може, тобі буде цікаво дізнатися. Ми з Улою збираємося запросити декількох гостей наступної суботи...
Кожного разу, коли Трульс чув ім’я Ула, йому в серце наче ніж встромлявся.
— Сам розумієш — новий будинок, нова робота. А ти допоміг терасу збудувати.
«Допоміг? — обурено подумав Трульс. — Та я увесь той чортів будинок сам збудував!»
— Тож якщо ти не будеш сильно зайнятий... — сказав Бельман, кивнувши на екран, — то ласкаво просимо до нас.
Трульс подякував йому і прийняв запрошення. Як він робив завжди ще відтоді, коли вони були малими хлопчаками: погоджувався зображати із себе третього зайвого, погоджувався бути глядачем вистави під назвою «Щастя Мікаеля Бельмана та Ули». Погоджувався побути у них ще один день, змушений приховувати, хто він насправді і що відчуває.
— І ще одне, — сказав Бельман. — Пам’ятаєш того типа, якого я попросив тебе видалити зі списку відвідувачів на пункті пропуску?
Трульс кивнув, навіть оком не зморгнувши. Бельман зателефонував йому раніше і розповів, що до нього на роботу завітав такий собі Торд Шульц і виклав інформацію про контрабанду наркотиків, додавши при цьому, що серед них зачаївся спалювач. Бельман переймався безпекою Шульца, тому його ім’я треба було видалити з реєстру на той випадок, якщо той спалювач працював в управлінні поліції і мав до того реєстру доступ.
— Я кілька разів намагався йому додзвонитися, але він не відповів. І це мене трохи турбує. Ти абсолютно впевнений, що його ім’я видалили і про це більше ніхто, крім нас, не знає?
— Абсолютно впевнений, пане начальнику поліції, — відповів Трульс. «Манчестер» знову відійшов у захист і щойно заволодів м’ячем. — До речі, тобі більше не набридав отой надокучливий інспектор з аеропорту?
— Ні, — відповів Бельман. — Здається, він змирився з думкою про те, що в пакунку й справді було борошно. А що?
— Та так, нічого, просто цікавлюся, пане начальнику. Передавайте привіт вашій домашній тигриці.
— Не вживай більше цього виразу, добре?
Трульс знизав плечима.
— Ти ж сам її так звеш.
— Я маю на увазі не Улу, а «начальника поліції». Наразі це неофіційна інформація, все проясниться тижнів за два.
Керівник польотів зітхнув. Щойно йому телефонував авіадиспетчер і повідомив, що рейс на Берген довелося затримати, бо командир судна не з’явився і не попередив телефоном, тому їм довелося терміново підшукати заміну.
— Шульцу зараз непереливки, — сказав керівник польотів.
— Він і на дзвінки не відповідає, — зауважив диспетчер.
— Саме цього я й боявся. Часом, коли Шульц має вихідний, він іде в загул.
— Та знаю. Але зараз — не вихідний. Нам мало не довелося рейс скасувати.
— Йому зараз нелегко, я ж уже сказав. Я з ним поговорю.
— Нам усім зараз нелегко, Георге. І мені доведеться написати офіційну докладну, ясно?
Керівник польотів трохи помовчав. І вирішив не перечити.
— Гаразд, — погодився він.
Коли вони обидва поклали слухавки, в пам’яті керівника польотів виникла картина. Літнє надвечір’я, шашлики, вино «Кампарі», пиво «Будвайзер» і величезні біфштекси, доставлені прямісінько з Техасу одним з пілотів-курсантів. Ніхто не бачив, як вони з Ельзою прокралися до спальні. Вона тихо стогнала, достатньо тихо, щоби її не почули крізь дитячі верески, шум літаків, що заходили на посадку, та безтурботний сміх по той бік розчиненого вікна. Літаки сідали й злітали. Торд дзвінко сміявся, слухаючи класичні пілотські історії. А дружина Торда тихо стогнала.
18
— Ти що, купив віолін?!
Беата Льон отетеріло витріщилася на Харрі, який сидів у кутку її кабінету. Він відтягнув стілець від яскравого ранкового світла у затінок, де сидів, обхопивши долонями чашку кави, яку вона йому зробила. Свій піджак він накинув на спинку стільця, а на його обличчі липкою плівкою лежав піт.
— Невже ти?..
— Ти що, здуріла? — Харрі відсьорбнув гарячої кави. — Алкаші таким не займаються.
— Добре, бо інакше я б подумала, що то ти просто невдало вколовся.
Харрі поглянув на своє передпліччя. Окрім костюма, він мав лише троє трусів, змінні шкарпетки та дві сорочки з короткими рукавами. Решту необхідної одежі він вирішив придбати в Осло, але наразі не мав нагоди це зробити. А цього ранку Харрі прокинувся в стані, настільки схожому на похмілля, що в туалеті ледь не виригав. Синець, що виникнув у результаті введення наркотику в плоть, своїм червоним кольором та формою нагадував мапу Сполучених Штатів після переобрання президентом республіканця Рейгана.
— Я хочу, щоби ти зробила мені аналіз ось цього, — попрохав Харрі.
— Навіщо?
— Бо на фотографіях місця убивства видно той пакет, який ви знайшли в Олега.
— Та невже?
— У вас просто фантастичні фотоапарати. Видно навіть, що порошок чистого білого кольору. А порошок, який придбав я, має коричневі вкраплення. Мені хотілося б знати, що то таке.
Беата витягнула з шухляди збільшувальне скло і нахилилася над порошком, який Харрі насипав на обкладинку журналу «Експерт-криміналіст».
— Маєш рацію, — сказала вона. — Ті зразки дійсно були білого кольору, але впродовж кількох останніх місяців не було практично жодної конфіскації, тому це справді цікаво. Особливо в світлі того, що мені на днях телефонував інспектор з «Гардермоена» і казав приблизно те ж саме.