Двері до його номера навіть не намагалися відремонтувати, тому ключ виявився явно зайвим. Харрі штовхнув двері, і вони відчинилися. Побачив кров, що просочилася у голий цемент там, де він витягнув нижній брусок одвірка.
До вікна також ніхто й пальцем не доторкнувся.
Харрі не увімкнув світло, але все одно увійшов, помацав поза шафою і пересвідчився, що гвинтівку не знайшли. Не знайшли й коробку з патронами, яка й досі лежала поруч з Біблією в шухляді туалетного столика біля ліжка. І Харрі зрозумів, що поліції тут, у готелі «Леон», не було; його мешканці та сусіди визнали за непотрібне звертатися до правоохоронців через таку дрібницю, як кілька жалюгідних пострілів з дробовика, тим більше, що все скінчилося без трупів. Харрі відчинив шафу. Навіть його речі й валіза так і лишилися там, наче нічого не сталося.
Харрі помітив жінку у вікні напроти.
Вона сиділа перед дзеркалом спиною до нього. Наскільки йому було видно, вона розчісувала волосся. На ній було плаття, яке мало на диво старомодний вигляд. Не старе, а старомодне, наче костюм з іншої доби. Сам не знаючи чому, Харрі гукнув їй крізь розбите вікно. Видав короткий пронизливий крик. Жінка не відреагувала.
Знову опинившись на вулиці, Харрі зрозумів, що не зможе виконати задумане. Його шия наче вогнем горіла, і від цього вогню з його пор струменів піт. Він був геть увесь мокрий і відчував перші симптоми лихоманки.
Музика в барі змінилася. З відчинених дверей чулася пісня Вана Моррісона «And It Stoned Me».
То була знеболювальна пісня.
Харрі вийшов на дорогу, почув відчайдушно-верескливий дзвінок, і на мить його поле зору заповнила якась блакитнобіла стіна. Чотири секунди заціпеніло стояв він посеред вулиці. А коли трамвай проїхав повз нього, то знову стало видно відчинені двері бару.
Бармен, відірвавши погляд від газети і забачивши Харрі, аж тіпнувся.
— «Джим Бім», — сказав Харрі.
Бармен двічі кліпнув, але навіть не поворухнувся. Газета сповзла на підлогу.
Харрі витягнув з гаманця євро і поклав їх на стійку.
— Дай мені повну пляшку.
У бармена відвисла щелепа. В татуюванні ЕАТ над літерою Т утворився товстий кавалок жиру.
— Швиденько, — сказав Харрі. — І я піду.
Бармен зиркнув на купюри. Потім на Харрі. Не зводячи з Харрі очей, простягнув руку за пляшкою віскі «Джим Бім». Побачивши, що пляшка була більш ніж наполовину порожньою, Харрі зітхнув. Поклав її до кишені піджака, озирнувся довкола, спробував придумати щось на кшталт прощального тосту, але так і не придумав. Мовчки кивнувши, він вийшов.
Харрі зупинився на перехресті вулиць Прінсенс і Дроннінгенс-гате. Спершу він зателефонував до довідкової служби. А потім відкрив пляшку. Від запаху віскі у нього аж живіт скрутило. Але він знав, що не зможе виконати задумане без анестезійного засобу. Востаннє це було три роки тому. Може, відтоді його загальний стан покращився. Він приставив пляшку до рота. Відхилився і підняв її догори. Три роки тверезості. Отрута обсмалила його стравохід як напалмова бомба. Стан не покращився. Навпаки — значно погіршився.
Харрі нахилився вперед, виставив уперед руку і сперся об стіну, щоби не забризкати брюки та черевики.
Почув позаду цокання шпильок.
— Привіт, пане. Я гарна?
— Аякже, — примудрився вичавити із себе Харрі до того, як його горло переповнилося. Струмінь вивергнувся на асфальт із вражаючою потужністю та радіусом дії, і Харрі почув, як кастаньєти каблучків, полохливо зацокавши, затихли вдалині. Він витер рота рукою і спробував знову. Закинув назад голову. Віскі та жовч полилися униз. І знову були відторгнуті.
Після третьої спроби вони залишилися в животі. Правда, ненадовго.
Четверта влучила в ціль.
А п’ята — то була райська насолода.
Харрі спіймав таксі і дав водієві адресу.
Трульс Бернтсен поспішав крізь темряву. Перетнув автостоянку перед багатоквартирним будинком, залитим світлом з добропорядних безпечних домівок, де діставали на стіл закуски й каву, а може, навіть пиво, вмикали телевізори, бо час новин уже скінчився і починалися цікавіші програми. Трульс зателефонував до управління поліції і сказав, що захворів. Його не стали питати, що сталося, просто поцікавилися, чи буде він три дні вдома без лікарняного. Трульс відповів, що звідки в біса він може знати, чи хворітиме він рівно три дні? Що за країна огидних ледацюг, які відкручуються від роботи! Що за огидні політики, котрі стверджують, що насправді людям страшенно кортить працювати! Тільки й робили б, що працювали. Та норвежці проголосували за Соціалістичну партію саме тому, що та узаконила право людини сачкувати! Хто ж не голосуватиме за партію, яка дає три вихідних на хворобу без лікарняного, дає тобі карт-бланш сидіти дома та бити байдики, або на лижах кататися, або страждати від похмільного синдрому? Звісно, в Соціалістичній партії чудово розуміли, що це за «пільга», але все одно намагалися виглядати відповідальною політичною силою, прикрашали себе гаслом «ми довіряємо більшості громадян» і видавали право симулювати хворобу за дуже важливу соціальну реформу. Партія прогресу була ще огиднішою, бо купувала собі голоси зниженням податків і навіть цього не приховувала.
Про все це Трульс Бернтсен думав цілий день, коли він сидів, перебираючи свою зброю, заряджаючи, перевіряючи її та поглядаючи на замкнені двері, уважно вивчаючи всі автомобілі, що заїжджали на стоянку, крізь приціл свого «Меркліна». То була величезна снайперська гвинтівка, яка дісталася йому після однієї справи, хоча офіцер, відповідальний за конфісковану зброю, мабуть, і досі гадає, що вона зберігається в управлінні поліції. Трульс знав, що рано чи пізно йому доведеться вийти за харчами, але чекав, доки стемніє і буде поменше народу. Незадовго до одинадцятої, коли закривався супермаркет «Рімі», він узяв свій «Steyr», вислизнув з будинку і підтюпцем побіг до супермаркету. Ходив рядами, одним оком поглядаючи на харчі, а другим — на відвідувачів. Накупив на цілий тиждень котлет. Маленькі прозорі пакети з чищеною картоплею, котлетами, горошком у соусі та підливою. Кидаєш пакет до каструлі з киплячою водою, вариш кілька хвилин, а потім дістаєш пакет, розрізаєш і вичавлюєш його вміст на тарілку. Якщо заплющити очі і принюхатися, то, чорт забирай, усе це пахнутиме, як справжня їжа!
Трульс Бернтсен був уже біля входу до багатоквартирного будинку і вставляв ключа в замок, коли раптом почув позаду швидкі кроки, що наближалися з темряви. Він перелякано крутнувся на п’ятах, миттєво вхопив руків’я свого пістолета в кишені піджака — і побачив перед собою настрахане обличчя сусідки Вігдіс А.
— Я в-в-вас не перелякала? — спитала вона заїкаючись.
— Ні, — стримано відказав Трульс і увійшов, не притримавши їй двері, але почув, як вона примудрилася прослизнути слідом за ним, перш ніж двері зачинилися.
Він натиснув кнопку ліфта. Перелякався? Звісно, що перелякався, ще й як перелякався! Бо на його хвості висять сибірські козаки. Як тут не перелякатися?
Вігдіс А важко хекала позаду нього. Вона мала надмірну вагу, як і більшість жінок у такому віці. Чому ніхто не візьме й не висловиться про це прямо, без еківоків? Він би підтримав його. Норвежки стали такими товстими, що не лише відходили на той світ через цілу купу болячок, а й забирали у народу можливість розмножуватися. Через них країна невдовзі залишиться без населення. Бо насамкінець жоден чоловік не захоче пробиратися крізь цілу гору сала. Звісно, спочатку пробравшись крізь сало власне.
Прибув ліфт, вони увійшли, і троси застогнали від натуги.
Трульс читав, що чоловіки товстіють не менше за жінок, але це не так проявлялося візуально. Вони мають менші сраки та животи і просто виглядають більшими та дужчими. Але жінки мають отой бугристий тремтливий жир, від одного виду якого хочеться дати їм ногою під сраку, спостерігаючи, як нога загрузне в тому целюліті. Всім відомо, що від ожиріння зараз гине не менше людей, ніж від раку, однак вони ниють про істерію довкола схуднення і вихваляють «справжнє» жіноче тіло. Наче переїдання та небажання займатися фізичними вправами являють собою якусь розумну альтернативу. Типу втішайся з того тіла, яке маєш. Краще нехай сотні помруть від серцевих хвороб, аніж одна людина від порушення режиму харчування. І тепер навіть Мартіна мала такий самий вигляд. Так, вона була вагітна, він це знав, але не міг викинути з голови, що вона стала одною з них.