— Ні. Річ у тім, що коли ми прибули, ішов дощ, тому все, що я чув, це, в основному, дощ.
— Сильний дощ, слабкий?
— Слабкий. Я ледве його відчув, коли ми вийшли з машини. А коли відчув, то й почув.
— Ясно. Втім, легенький дощ зазвичай не робить великого шуму, за тим винятком, коли він падає на листя.
— Можливо.
— Що ти відчував під ногами, коли йшов до парадних дверей? Асфальт? Кам’яні плити? Траву?
— Мабуть, дранку. Точно дранку, бо я чув під ногами скрип. Отак я здогадався, де йшов Петро. Він був найважчий із нас, тому скрипів найгучніше.
— Добре. А сходинки біля дверей?
— Так, були.
— Скільки?
Олег простогнав.
— Добре, — сказав Харрі. — Коли ти опинився біля дверей, дощ все одно йшов?
— Так, звісно.
— Я маю на увазі — дощ падав тобі на голову?
— Так.
— Значить, то була споруда без ґанку.
— Ти що, зібрався вишукувати в Осло будинки без ґанків?
— Ну, різні райони Осло були збудовані в різні періоди, і вони мають низку спільних рис.
— А до якого періоду відносяться дерев’яні будинки, розташовані далеко від трамвайних ліній, з дранковими стежками та сходами, що ведуть до парадних дверей без навісу?
— Ти говориш наче головний виконроб-будівельник! — пожартував Харрі, але йому не вдалося викликати сподівану посмішку на обличчі Олега. — Коли ти їхав назад, ти чув які-небудь звуки поблизу?
— Наприклад?
— Наприклад, пищання світлофора на перехресті.
— Ні, нічого такого я не чув. Але була музика.
— Записана чи жива?
— Гадаю, що жива. Тарілки звучали дуже чисто. Було чути гітари, їхній звук наче приносило й відносило вітром, він немов плавав.
— Схоже, то дійсно був живий звук. Маєш добру пам’ять.
— Я запам’ятав лише тому, що вони грали одну з твоїх пісень.
— Моїх пісень?
— З твоїх записів. Я запам’ятав тому, що Густо сказав, що це — нереальне життя, і мені здалося, що, напевне, та фраза у нього вирвалася як результат підсвідомого ходу думок. Напевне, почув рядок, який та група щойно проспівала.
— Який рядок?
— Щось про мрію. Я вже забув. Але ти колись грав ту пісню увесь час.
— Пригадуй, Олеже, бо це дуже важливо.
Олег поглянув на Харрі. Кинув тупотіти ногами. Заплющив очі і спробував промугикати мелодію: «Це лише сон, який бачить Гонсалес…». Він розплющив очі і ніяково почервонів. — Щось схоже на це.
Харрі й собі замугикав. І похитав головою.
— Вибач, — сказав Олег. — Я не впевнений, до того ж, це тривало лише кілька секунд.
— Чудово, — сказав Харрі, поплескавши хлопця по плечу. — А тепер розкажи мені, що трапилося на Альнабрю.
Олег знову нервово затупотів ногами. Він двічі вдихнув, двічі глибоко втягнув у себе повітря, як це робив колись на стартовій лінії. І заговорив.
Коли він скінчив розповідь, Харрі довго сидів, мовчки чухаючи потилицю.
— Значить, ви засвердлили чоловіка до смерті?
— То не ми. То поліцейський.
— Чийого імені ти не знав. Як і не знав, де саме він працює.
— Так, не знав, бо вони з Густо були стосовно цього дуже обачливі. Густо сказав, що буде краще, коли я не знатиму.
— І ти й гадки не маєш, що сталося з трупом просвердленого?
— Ні. Ти що, збираєшся закласти мене?
— Ні. — Харрі витягнув пачку цигарок.
— Дай і мені одну, — попросив Олег.
— Вибач, синку. Куріння шкодить здоров’ю.
— Але ж…
— Дам, але за однієї умови. Якщо ти дозволиш Гансу Крістіану сховати тебе, а мені залишиш розшуки Ірен.
Олег уставився на багатоквартирний будинок на пагорбі за стадіоном. Там з балконів і досі звисали горщики з квітами. Харрі уважно глянув на його профіль. Кадик на тонкій шиї Олега заходив угору-вниз.
— Згода, — сказав хлопець.
— От і добре. — Харрі подав йому цигарку, дав підкурити Олегу і підкурив сам.
— Тепер я розумію, чому ти маєш металевий палець, — сказав Олег. — Для того, щоби мати вагомі підстави курити.
— Еге ж, — кинув Харрі, тримаючи цигарку між своїм вказівним пальцем та титановим протезом, водночас набираючи номер Ракелі. Йому не довелося питати у неї номер Сімонсена, бо він був разом із нею. Адвокат сказав, що приїде негайно.
Олег зігнувся навпіл так, наче йому раптом стало холодно.
— А де він мене сховає?
— Не знаю і знати не хочу.
— А чому?
— Бо маю дуже чутливі яйця. І розколюся від однієї згадки про автомобільний акумулятор, до якого мої яйця підключать.