— А за чий рахунок?
— За мій, звісно. Якщо ти позичиш мені грошей. Ти скажеш «привіт» своєму Джиму Біму. А я поздоровкаюся зі своїм Джоні Вокером.
— Пішов ти в сраку!
— Та облиш. У глибині душі Джим Бім — класний чувак.
— Доброї ночі. Приємних снів.
— Доброї ночі. І не спи надто міцно — про всяк випадок, бо…
— Добраніч.
Воно було з ним увесь час, але Харрі вдавалося придушувати його. Аж донині, до того, як його запросив Като. Але тепер — з нього досить, бо вже неможливо було ігнорувати оте гризуче бажання. Воно прокинулося після уколу віоліну, який запустив його мов двигун, спустив псів з ланцюга. І тепер вони хрипко гарчали, вили і дряпали кігтями, рвучи на шматки його шлунок. Заплющивши очі, Харрі лежав на ліжку, слухаючи дощ і сподіваючись, що прийде сон і він зможе забутися.
Та сон не приходив.
Харрі мав номер телефону, який позначив двома літерами: АА — Анонімні Алкоголіки. То був номер Трігве — члена Асоціації анонімних алкоголіків та її спонсора. Тим номером Харрі користувався кілька разів, коли ситуація ставала критичною. Але ось минуло вже три роки, як він не вживав спиртного. Навіщо ж повертатися до нього зараз, коли він має за що боротися, коли йому більш ніж будь-коли потрібно мати тверезу голову? Це було якесь божевілля. На вулиці почувся вереск. А згодом — сміх.
Об одинадцятій десять Харрі піднявся й пішов. Майже не відчуваючи дощу, який періщив йому на голову, він перетнув вулицю і підійшов до розчинених дверей. І цього разу Харрі не чув кроків позаду себе, бо голос Курта Кобейна з «Нірвани» заповнив собою всі слухові канали, а музика з бару огорнула його своїми обіймами. Харрі увійшов, сів на стілець біля стійки і гукнув бармена.
— Віс…кі. Джим… Бім.
Бармен кинув витирати стійку, поклав ганчірку біля штопора і зняв із дзеркальної полиці пляшку. Налив. І поставив склянку на стойку. Харрі поклав руки по обидва боки склянки й уставився поглядом на золотисто-брунатну рідину. І в цю мить для нього не існувало нічого іншого.
Ані Олега, ані «Нірвани», ані Ракелі, ані Густо, ані Дубая. Не існувало навіть обличчя Торда Шульца. Не існувало фігури, яка увійшла до бару, на мить заглушивши собою на порозі шум, що линув з вулиці. Не існувало руху позаду нього. Не існувало співучого звуку пружин, що викинули лезо. Не існувало важкого дихання Сергія Іванова, який стояв на відстані метра від Харрі, стуливши ноги й опустивши по боках руки.
Сергій поглянув на спину чоловіка. Той обома руками сперся на стійку. Час настав. Його серце важко гупало. Гупало, розганяючи по тілу свіжу кров, як і тоді, коли він уперше приніс пакунки з героїном із пілотської кабіни. Увесь страх зник. Бо Сергій знав тепер, що він ожив. Він ожив і зараз уб’є чоловіка, який перед ним стоїть. Забере його життя і зробить його частиною свого. Від однієї думки про це він виріс, збільшився, наче поглинувши серце свого ворога. Пора. Вперед. Сергій глибоко вдихнув, зробив крок уперед і поклав свою ліву руку на голову Харрі. Наче благословляючи його. Наче збирався його хрестити.
28
Та Сергій Іванов не зміг міцно вхопитися. Просто не зміг міцно вхопитися — і все. Чортів дощ намочив голову й волосся того чоловіка, і коротке волосся, прослизаючи крізь пальці, не давало смикнути назад його голову. Ліва рука Сергія знову рвонулася вперед, схопила чоловіка за лоба і потягнула назад, а права приставила до горла ніж. Тіло чоловіка сіпнулося. Сергій полосонув ножем, відчув, як той увійшов у контакт з плоттю, відчув, як він прорізав шкіру. Готово! Струмінець гарячої крові на його великому пальці. Ніж увійшов не так глибоко, як він сподівався, але ще три удари серця — і все скінчиться. Він підняв погляд на дзеркало, щоби побачити фонтан крові. І побачив ряд вишкірених зубів, під ними — зяючу рану, з якої на сорочку струменіла кров. І очі того чоловіка. Саме його погляд — холодний лютий погляд хижака — змусив його збагнути, що робота ще не завершена.
Коли Харрі відчув на своїй голові руку, він інстинктивно все зрозумів. Зрозумів, що то не якийсь там п’яний відвідувач чи старий приятель, а вони. Рука зісковзнула, і це дало Харрі дещицю секунди, щоби поглянути в дзеркало і побачити там блиск сталі. Він враз зрозумів, про що йдеться. За мить рука схопила його за лоба і смикнула назад. Було надто пізно вставляти руку між лезом та горлом, тому Харрі швидко став на підніжку під стійкою, подався вперед і притиснув підборіддя до грудей. Він не відчув болю, коли ніж прорізав шкіру, не відчув його, допоки лезо не дістало до самого підборіддя і чутливої мембрани навколо кістки.