Харрі Холе виглядав меншим за того гіганта, яким він його запам’ятав. І огиднішим. Блідий, огидний, брудний і виснажений. Якийсь покірливий та незосереджений. Що ж, робота буде легшою, аніж він передбачав. Тому коли Харрі прошепотів, щоби він відійшов від дверей, першою реакцією Трульса Бернтсена стало роздратування. Що це за коники здумав він викидати тепер, коли все складалося як по маслу? Але другою його реакцією стало усвідомлення того, що це був саме той голос, яким користувалися вони, поліцейські, коли потрапляли в критичні ситуації. Жодного емоційного забарвлення, жодної драматичності. Лише нейтральна холодна ясність, що залишає мінімум можливості на хибне розуміння сказаного. І максимум можливості залишитися живим.
Тому Трульс Бернтсен — майже не задумуючись — зробив крок убік.
І в цей момент пролунав гуркіт, і верхня частина дверної панелі влетіла в кімнату.
Бернтсен рвучко крутнувся на п’ятах й інстинктивно подумав, що, мабуть, то був дробовик-обріз, який забезпечував на таких коротких відстанях максимально широке покриття. Його рука вже була під курткою. Якби кобура займала своє звичне положення, а він був без куртки, то встиг би витягнути пістолет швидше, бо його руків’я стирчало б назовні.
Коли рештки дверей з гуркотом гепнулися в кімнату, Трульс Бернтсен впав на ліжко, встигнувши вивільнити пістолет і тримаючи його у витягнутій руці. Перед тим, як усе потонуло у новому вибухові, Трульс встиг почути, як позаду нього з тріском розбилося скло.
Шум вибуху заклав йому вуха, а в номері наче заметіль почалася.
І в тій заметілі на порозі показалися силуети двох чоловіків. Той, що був вищий, підняв і націлив свою рушницю. Його голова мало не торкалася одвірка, він був значно вищим за два метри. Трульс вистрелив. Потім вистрелив ще раз. Відчув прекрасний відбій пістолета і навіть прекраснішу впевненість, що все це — насправді, і будь-що-будь, до біса наслідки. Високий чоловік сіпнувся так, що аж чуб на лобі підскочив, і зник з порога. Трульс перевів пістолет убік і знову прицілився. Другий чоловік стояв непорушно. Над ним пурхало біле пір’я. Трульс тримав його під прицілом. Але не вистрелив. Тепер йому стало краще його видно. Обличчя як у вовка. Такий тип обличчя Трульс завжди асоціював із саамами, фінами та росіянами.
Ось вовкулака підняв свій пістолет. Поклав палець на спусковий гачок.
— Спокійно, Бернтсене, — сказав він англійською.
Трульс Бернтсен довго й протяжно загарчав.
Харрі полетів униз.
Коли перший постріл дробовика сипнув дробом над його головою, він пригнувся і позадкував. Туди, де, як він знав, було вікно. Відчув, як скло спочатку увігнулося, а потім, вочевидь згадавши, що воно є склом, тріснуло й розлетілося на друзки.
І Харрі відчув, що таке вільне падіння.
Час немов натиснув на гальма, і він як крізь воду летів. Розмахуючи руками та ногами, наче веслами, інстинктивно намагаючись не дати своєму тілу зробити заднє сальто. Між нервовими клітинами мозку застрибали уривчасті думки:
Зараз він упаде на голову й зламає собі шию.
Добре, що він зняв штори.
Гола жінка у вікні напроти завмерла догори ногами.
І раптом його з усіх боків огорнуло щось м’яке. То були порожні картонні ящики, старі газети, використані памперси, коробки з-під молока та черствий хліб з готельної кухні і вологі кавові фільтри. Він лежав на спині у вагонетці для сміття під скляним дощем. У вікні над ним, наче імпульсні лампи, з’являлися й зникали спалахи світла. То були спалахи пострілів. Але водночас було химерно тихо, наче Харрі бачив усе це на екрані телевізора з вимкненим звуком. Він відчув, що липка стрічка на його шиї знову порвалася. І знову полилася кров. На якусь мить йому в голову прийшла розпачлива думка: залишитися там, де він зараз лежав. Заплющити очі, задрімати, а потім — міцно заснути. Наче дивлячись на себе збоку, Харрі побачив, як він сів, перестрибнув через край вагонетки і кинувся до воріт у кінці двору. Послизнувся на кришці стічної канави, але примудрився встояти на ногах. Побачив чорношкіру жінку в тугих джинсах, яка вийшла на полювання. Вона інстинктивно посміхнулася йому й склала губи бантиком, але потім оцінила ситуацію — і відвернулася.