Трульс відкинувся на спинку сидіння. Тепер він знав. Знав, хто переміг. Він глянув з машини на місто. Бо тепер воно належало йому. А дощ бурмотів по даху авто, що Харрі Холе — мертвий, і оплакував його потоками, що стікали по склу.
Більшість відвідувачів кінчали займатися сексом до другої ночі, а потім розходилися по своїх домівках, і готель «Леон» затихав. Коли увійшов пастор, хлопець за столом реєстрації ледь підвів голову. З піджака старого та волосся рясно стікала вода. Раніше він уже запитував Като, чим він займався, що приходив до готелю в такому стані і в таку пізню годину після кількох днів відсутності. Але відповіді, які він отримував, завжди були такими виснажливо довгими, емоційними та переобтяженими подробицями злиденного життя людей, що він кинув його питати. Але сьогодні Като здавався більш виснаженим, аніж зазвичай.
— Важка ніч видалася? — поцікавився хлопець, сподіваючись почути у відповідь коротке «так» або «ні».
— О, знаєш, хлопче, — почав старий, посміхнувшись блідими губами. — Людство… Людська природа… Мене щойно мало не вбили.
— Та невже? — удавано здивувався хлопець, уже пожалкувавши, що спитав. Тепер від тривалого пояснення вже не відвертітися.
— Мене ледь не збило авто, — сказав Като, не зупиняючись і продовжуючи підніматися сходами.
Хлопець полегшено зітхнув і знову зосередився на телесеріалі «Привид».
Старий вставив ключа у замок і повернув його. Але з подивом виявив, що замок уже відімкнений.
Він увійшов. Увімкнув світло, але лампа під стелею не загорілася. Чоловік, що сидів на ліжку, був високий, сутулий і вдягнений у довгий піджак, як і він сам. З фалд піджака на підлогу капала вода. Вони були такі різні, але зараз старого вперше вразила думка: дивитися на цього чоловіка було все одно що дивитися в дзеркало.
— Що ти тут робиш? — прошепотів Като.
— Звісно, я сюди вломився, — відповів чоловік. — Щоби побачити, чи не маєш ти чого-небудь цінного.
— Ну і як — знайшов що-небудь?
— Цінного? Ні. Але я знайшов ось що.
Старий спіймав те, що йому кинули. Взяв предмет пальцями. Повільно кивнув. Той предмет був зроблений з цупкої бавовни, якій надали форми підкови, і був не таким білим, яким мав бути.
— Отже, ти знайшов це у моїй кімнаті? — спитав старий.
— Так, у твоїй спальні. В гардеробі. Вдягни його.
— Навіщо?
— Бо я хочу сповідатися у своїх гріхах. І тому, що ти без нього наче голий.
Като поглянув на чоловіка, який сидів, зсутулившись, на ліжку. Вода стікала з його волосся і через шрам на щоці перебігала до підборіддя. А з підборіддя капала на підлогу. Єдине крісло він поставив посеред кімнати. На столі лежала нерозкрита пачка «Кемела», поруч з нею — запальничка і промокла зламана цигарка.
— Як скажеш, Харрі.
Старий розстебнув піджак і вставив підковоподібний комірець священика у вирізи в священицькій сорочці. Його візаві засунув руку в кишеню свого піджака і поморщився від болю.
— Цигарки, — сказав старий. — Будемо курити їх разом. Бо твої схожі на утоплеників.
Полісмен кивнув, а старий витягнув руку з кишені і простягнув почату пачку цигарок.
— Ти добре розмовляєш норвезькою.
— Та трохи краще, аніж шведською. Але ти, як норвежець, не чуєш мого акценту, коли я розмовляю шведською.
Харрі взяв одну чорну цигарку. Уважно її роздивився.
— Ти хочеш сказати, що я не чую твого російського акценту?
— «Собраніє, Чорні Російські», — сказав старий. Єдині пристойні цигарки, які можна знайти в Росії. Зараз їх виробляють уже й в Україні. Зазвичай я цуплю їх у Андрія. До речі, про Андрія. Як він?
— Йому гаплик, — відповів полісмен, дозволяючи старому підкурити йому цигарку.
— Шкода таке чути. До речі, про гаплик. Ти мав би вже померти, Харрі. Я знав, що ти в тунелі, коли відкрив перемички.
— А я й був мертвий.
— Перемички відкрилися одночасно, і водонапірні башти були повні. Тебе мало змити до середини тунелю.
— А мене туди й змило.
— Тоді я чогось не розумію. Більшість людей зазнають шоку і тонуть посередині.
Полісмен випустив дим з куточка рота.
— Як ті бійці Опору, що погналися за шефом гестапо?
— Не знаю, чи випробували вони цю пастку в умовах реального відступу.
— А ти випробував. На таємному агенті поліції.
— Він же був такий, як ти, Харрі. Люди, які вважають, що мають покликання, є небезпечними. Як для самих себе, так і для оточуючих.