Харрі зупинився біля дверей.
— Хто вбив Густо?
— Людство живе за євангелієм ненависті. Керуйся ненавистю, іди її стопами, Харрі.
— Хто твої спільники в поліції та в міськраді?
— Якщо я тобі скажу, ти допоможеш мені вирушити на той світ?
Харрі поглянув на старого. Швидко кивнув, сподіваючись, що його брехня не була очевидною.
— Підійди ближче, — прохрипів старий.
Харрі нагнувся. Раптом рука старого, схожа на заціпенілий пазур, вхопила його за лацкан і притягнула ближче. Голос, шорсткий, як точильний камінь, прошепотів йому на вухо:
— Знаєш, Харрі, я заплатив одному чоловікові, щоби той взяв на себе убивство Густо. А ти подумав, що я зробив це для того, щоби Олега випустили з того таємного місця, де його тримали. Це не так. Моя людина в поліції має доступ до програми захисту свідків. Я би легко міг організувати вбивство Олега там, куди його перевели. Але я передумав. Я не хотів, щоби він так легко уникнув…
Харрі спробував відірватися від старого, але той міцно тримав його.
— Я хотів, щоби його повісили догори ногами з пластиковим пакетом на голові. Щоби вода стікала по його ногах униз. Стікала по тілу і наповнювала пакет. Я хотів усе це зафільмувати. А потім цей фільм послати тобі. Зі звуком, щоби ти чув його верески. Якщо ти мене відпустиш, то цей мій план залишиться незмінним. Ти будеш здивований, як швидко мене випустять через брак доказів, Харрі. А потім я знайду його, Харрі, клянуся тобі, що знайду, ти лише пошту свою проглядай — чи не прийшов тобі фільм.
Зреагувавши інстинктивно, Харрі змахнув рукою. Відчув, як лезо влучило, куди треба. Увійшло глибоко. Він крутнув його. Почув, як старий охнув. А потім крутив ще й ще. Заплющив очі й відчув, як рвуться, перемелюються й обертаються кишки та внутрішні органи. І коли, нарешті, Харрі почув, як старий закричав, то він закричав разом із ним.
42
Харрі розбудило сонце, що світило йому в щоку. Чи, може, його розбудив шум?
Він обережно розплющив одне око й озирнувся довкола.
Побачив вікно вітальні і блакитне небо. Жодного шуму, принаймні зараз. Він вдихнув запах прокопченого димом дивана і підняв голову. Пригадав, де він.
З номера, де мешкав старий, він перейшов до власного номера, потихеньку зібрав свої речі в брезентову валізу, вийшов з готелю через чорний хід і поїхав на таксі туди, де він на сто відсотків був упевнений, що його не знайдуть: до будинку батьків Нібака в Оппсалі. Було несхоже, що після того, як він звідти поїхав, там устиг хтось побувати, і перше, що зробив Харрі, — це перерив усі шухляди та шафки на кухні та у ванній, аж поки не знайшов упаковку знеболювальних пігулок. Він випив зразу чотири, змив з рук кров Асаєва і пішов до льоху подивитися, чи зробив Стіг Нібак свій вибір.
Зробив.
Харрі повернувся нагору, роздягся, повісив свою одіж у ванній сохнути, знайшов ковдру і заснув на дивані, перш ніж встиг завертітися його мозок, обмірковуючи те, що сталося впродовж останніх годин.
Харрі встав і пішов на кухню. Вкинув до рота дві таблетки знеболювального і запив склянкою води. Відкрив холодильник і зазирнув усередину. Там було повно всіляких делікатесів; вочевидь, Нібак годував Ірен добре. Та Харрі відчув, як вчорашня нудота повернулася, і зрозумів, що поїсти йому не вдасться. Окрім холодильника, йому трапився вчора на очі й бар для спиртного. Та вчора Харрі обійшов його десятою дорогою і ліг спати.
Харрі розчинив дверцята бару. Пусто. І він з полегшенням видихнув. Понишпорив у своїй кишені. Намацав фальшивий шлюбний перстень. І в цю мить почув якийсь звук.
Здається, це був той самий звук, що розбудив його.
Харрі підійшов до відчинених дверей льоху. Здається, це музика групи «Weather Report»? Він спустився сходами і пішов до дверей комори. Зазирнув усередину крізь металеву сітку. Стів Нібак висів, повільно обертаючись, наче космонавт у невагомості. Харрі подумав: може, то мобільний телефон у кишені Нібака діє як пропелер? Мелодія дзвінка — чотири ноти з композиції «Palladium» групи «Weather Report» — звучала немов виклик з того світу. Саме про це Харрі й думав, виймаючи телефон: що то телефонує Нібак і хоче з ним поговорити.
Харрі поглянув на номер, що висвітився на дисплеї. І натиснув кнопку відповіді. Впізнав голос чергової з прохідної Радієвого шпиталю: «Стіге, привіт! Це ти? Ти мене чуєш? Ми вже давно намагаємося тобі додзвонитися. Ти де? Ти мав бути на нараді, на кількох нарадах. Ми стурбовані. Мартін був у тебе вдома, але тебе там не знайшов. Стіге, ти де?»
Харрі натиснув кнопку і поклав телефон до кишені. Він йому ще знадобиться, бо телефон Мартіни промок у тунелі і вийшов з ладу.