Харрі просунув укушену руку в порожнину. Помацав усередині. Ізоляційні мати праворуч і ліворуч. Помацав рукою над отвором. Немає нічого. Шматок ізоляції над отвором витягнули. Придавивши нитку однією з ніжок плити, Харрі пішов до ванної, зняв з гачків дзеркало, заляпане слиною та мокротами, розбив його об край ванни і вибрав підходящий невеличкий фрагмент. Після цього увійшов до спальні, висмикнув зі стіни читальну лампу і повернувся до кухні. Вклав уламок дзеркала у порожнину. А потім увімкнув лампу в розетку над плитою й посвітив на дзеркало. І крутив ним доти, поки не знайшов підходящий кут.
Нарешті, він побачив те, що шукав.
Заначку.
То була полотняна торбочка, що висіла на висоті півметра над підлогою.
Отвір був надто вузьким, щоби просунути руку, а потім зігнути її в лікті й дістати торбу.
Харрі помізкував. Яким же знаряддям користувався власник цієї заначки, щоби її діставати? Він уже переглянув усі шухляди й комоди у квартирі, тож треба було лише попорпатися в базі даних своєї пам’яті.
Дріт.
Харрі повернувся до вітальні. Саме там він бачив дріт, коли вони з Беатою вперше приходили сюди. Дріт стирчав з-під матраца, зігнутий під кутом дев’яносто градусів. Лише власник цього жорсткого дроту знав його призначення. Харрі просунув зігнутий кінець дроту крізь отвір і зняв ним торбу з гачка.
Торба виявилася важкою. Втім, Харрі й сподівався, що вона не буде порожньою. Йому навіть довелося докласти зусиль, щоби пропхати її крізь отвір.
Торбину підвісили так високо, що пацюкам було важко до неї добратися, однак вони все одно примудрилися прогризти внизу маленьку дірочку. Харрі потрусив торбу, і з неї випало трохи крупинок. Тепер було ясно, звідки на шерсті пацюка взявся порошок. Потім Харрі розкрив торбину. Видобув з неї три маленьких пакетики віоліну, скоріш за все — четвертинки. Повного джентльменського набору наркомана всередині не виявилося, там була лише ложка з кривою ручкою та використаний шприц.
Він лежав на дні торбинки.
Щоби не залишити відбитків пальців, Харрі взяв серветку і витягнув його.
Помилитися було неможливо. Вульгарний, химерний, майже комічний. Як у комп’ютерних іграх. То була «Одеса». Харрі принюхався до пістолета. Якщо його не почистити й не змазати, то запах пороху зберігатиметься після пострілу місяцями.
А з цього стріляли не так давно. Він перевірив магазин. Вісімнадцять патронів. Двох бракує. Сумнівів у Харрі не лишилося.
Це було знаряддя вбивства.
Коли Харрі увійшов до іграшкової крамниці на вулиці Сторгата, до вильоту залишалося ще дванадцять годин.
У крамниці Харрі запропонували два різних комплекти для зняття відбитків пальців. Він вибрав дорожчий, зі збільшувальним склом, світлодіодом, м’якою щіточкою, порошком для опудрювання трьох різних кольорів, липкою стрічкою для зняття відбитків та альбомом для зберігання сімейних відбитків пальців.
— Для мого сина, — пояснив Харрі, коли розплачувався.
Дівчина за касовим апаратом зобразила рутинну посмішку.
Він повернувся на Гаусманнс-гате і заходився працювати, користуючись сміховинно маленьким світлодіодом для пошуку відбитків та посипаючи їх порошком із одної з мініатюрних баночок. Щіточка була така крихітна, що Харрі відчув себе Гуллівером.
На руків’ї пістолета були відбитки. Був також чіткий відбиток, здогадно великого пальця, на штокові шприца, де виднілися також якісь темні цятки, які могли бути чим завгодно, але Харрі припустив, що то — рештки пороху.
Зібравши всі відбитки на липкій стрічці, Харрі порівняв їх. Одна й та сама особа тримала шприц і пістолет. Харрі перевірив стіни та підлогу біля матраців, але знайшов вельми мало відбитків, і жоден з них не співпадав з відбитками на пістолеті.
Він розкрив свою брезентову валізу та її внутрішню кишеню, дістав вміст і поклав на кухонний стіл. Увімкнув світлодіод.
Поглянув на годинника. До вильоту — одинадцять годин. Ціла купа часу в його розпорядженні.
Була друга година, і Ганс Крістіан, увійшовши до ресторану «Шрьодер», мав химерний вигляд людини, яка була тут явно не в своїй тарілці.
Харрі сидів у кутку біля вікна за своїм улюбленим столиком.
Ганс Крістіан сів поруч.
— Добрий? — спитав він, кивнувши на горнятко кави біля Харрі.
Харрі похитав головою.
— Дякую, що прийшов.
— Нема за що. Субота — вихідний день. Вихідний, і нема чим зайнятися. Що сталося?
— Олег може повернутися додому.