Напевне, Бельман усе це казав собі, подумав Торд, а не йому, пілоту, який займався контрабандою героїну по вісім кіло на тиждень.
— Я ціную ваше занепокоєння, — сказав Бельман. — Мені дуже хотілося б запевнити вас, що вам нема чого боятися. Але гіркий досвід підказує мені, що коли викривається корупція на такому рівні, то вона охоплює значно більше, ніж одну особу.
— Я розумію.
— Ви казали про це ще кому-небудь?
— Ні.
— Хто-небудь знає, що ви зараз тут і розмовляєте зі мною?
— Ні, ніхто.
— Абсолютно ніхто?
Торд здивовано поглянув на нього. Криво посміхнувся, але не сказав, що подумав: «А кому я ще міг про це розповісти?»
— Гаразд, — сказав Бельман. — Ви привернули мою увагу до важливої, серйозної та надзвичайно делікатної справи. Мені доведеться діяти вкрай обережно й обачливо, щоби не сполохати тих, кого не слід. І це означає, що мені доведеться доповісти про цю справу вищому керівництву. Знаєте, я мав би взяти вас під варту за те, що ви мені щойно розповіли, але ваше затримання лише наразить і вас, і мене на небезпеку. Тому допоки ситуація не проясниться, їдьте додому і залишайтеся там. Зрозуміло? Нікому не кажіть про цю зустріч, не виходьте гуляти, не відчиняйте двері незнайомцям і не відповідайте на телефонні дзвінки з незнайомими номерами.
Торд повільно кивнув.
— А скільки це займе часу?
— Максимум три дні.
— Зрозуміло!
Бельман хотів був щось сказати, нерішуче замовк, а потім все ж таки наважився.
— Є речі, які я ніколи не міг збагнути, — сказав він. — Коли певні особи заради грошей готові зруйнувати життя інших людей. Це ще можна зрозуміти, коли ти — нужденний афганський селянин…Але норвежець, та ще й із платнею командира корабля…
Торд Шульц зустрівся з ним поглядом. Він уже заздалегідь до цього приготувався, тож коли воно сталося, він сприйняв це мало не з полегшенням.
— Одначе те, що ви прийшли сюди з власної доброї волі і виклали карти на стіл, є надзвичайно хоробрим вчинком. Я знаю, чим ви ризикуєте. Віднині ваше життя буде нелегким.
З цими словами голова відділу боротьби з організованою злочинністю підвівся і простягнув свою руку. І в голові Торда Шульца промайнула та ж сама думка, що й тоді, коли він вперше побачив цього чоловіка на пункті пропуску: Мікаель Бельман має ідеальний зріст для пілота-винищувача.
Саме в той момент, коли Торд Шульц виходив з поліцейського управління, Харрі Холе дзвонив у двері Ракелі. Вона відчинила. В нічній сорочці та з вузенькими щілинками очей. І позіхнула.
— Вдень я матиму кращий вигляд, аніж зараз, — зазначила вона.
— Приємно усвідомлювати, що хоча б один з нас матиме кращий вигляд, — відповів Харрі, заходячи всередину.
— Слава Богу, — сказала Ракель, стоячи перед столом у вітальні, заваленим купами документів. — Нарешті все тут. Звіти про справу. Фотографії. Вирізки з газет. Заяви свідків. Він добре й ретельно попрацював. А зараз мені треба йти на роботу.
Коли Ракель пішла, гепнувши за собою дверима, Харрі вже встиг зварити собі чашку кави і приступив до роботи.
Після тригодинного читання він був змушений зробити перерву, щоби подолати відчай, який почав закрадатися йому в душу. Він взяв чашку кави і став біля вікна. Сказав собі, що приїхав сюди, аби поставити під сумнів провину, а не доводити невинуватість. Вистачило одного б сумніву. Одначе… Докази були недвозначними. Й увесь його багаторічний досвід роботи на посаді розслідувача вбивств працював проти нього: навдивовижу часто все виявлялося саме так, як і виглядало на перший погляд.
Іще через три години висновок залишався незмінним. У документах не було нічого, що натякало на інше пояснення. Це ще не означало, що такого пояснення не існувало, але в документах його не було.
Харрі пішов ще до того, як Ракель повернулася додому, пояснивши це самому собі зсувом часових поясів унаслідок перельоту і необхідністю виспатися. Але він знав, чому насправді пішов до її повернення. Він би не наважився сказати їй, що після всього, що він прочитав, йому стало важче чіплятися за сумнів — сумнів, який був сенсом, істиною, життям та єдиною надією на порятунок.
Тож Харрі рвучко схопив своє пальто і пішов. І пройшов пішки від Гольменколлена повз станцію Ріс, крізь район Сон, мимо стадіону «Уллевол», вулицею Больтельокка аж до ресторану «Шрьодер». Спочатку хотів зайти, але потім передумав. І натомість пішов на схід, через річку, до Тоєна.