Харрі кинув свою цигарку під ноги Като.
— Ви помиляєтеся. Олег — не мій син.
— Не твій? А чому ж ти тоді тут?
— Я — поліцейський.
Като делікатно прокашлявся.
— Шоста заповідь, Харрі, — не бреши.
— А може, не шоста, а восьма? — відказав Харрі, наступаючи на тліючу цигарку. — І, наскільки я пам’ятаю, та заповідь наказує не свідчити неправдиво проти ближнього свого, а це означає, що про себе можна трошки й прибрехати. Та вам, мабуть, так і не вдалося свого часу завершити вивчення теології?
Като знизав плечима.
— Ми з Ісусом не мали офіційних дипломів. Ми з ним — люди Слова. Але, як і всі знахарі, провидці та шарлатани, ми інколи здатні вселяти в людей фальшиві сподівання та справжню втіху.
— А ви що, навіть не християнин?
— Дозволь заявити на цьому ж місці і прямо зараз, що не віра йшла мені на користь, а сумнів. І він став моїм євангелієм.
— Сумнів?
— Саме так, — підтвердив Като, блиснувши в темряві жовтими зубами. — І тому я задаюся питанням: «Невже те, що Бога не існує, що він не має вищого задуму, є абсолютно безсумнівним фактом?»
Харрі тихо розсміявся.
— Ми з тобою не такі вже й різні, Харрі. Я маю фальшивий комірець священика, а ти — фальшивий жетон поліцая. Наскільки непохитною є насправді твоя віра у твоє євангеліє? Захищати тих, хто знайшов свій шлях, і добиватися, щоб ті, хто зі свого шляху збився, отримали покарання у відповідності до своїх гріхів? Ти — також скептик, хіба ж ні?
Харрі видобув із пачки ще одну цигарку.
— На жаль, стосовно цієї справи я сумнівів не маю. І тому їду додому.
— Якщо так, то в час добрий. А мені треба ще службу правити.
Загуділо авто, і Харрі автоматично обернувся. Дві фари засліпили його, а потім звернули за ріг. У темряві гальмівні підфарники були схожі на жевріння цигарок. Поліцейське авто призупинилося і в’їхало до гаражів управління поліції. А коли Харрі обернувся, то Като вже зник. Здавалося, старий священик розчинився в темряві; все, що Харрі почув, це кроки, що віддалялися у напрямку цвинтаря.
На збирання речей та виписку з готелю він дійсно витратив усього п’ять хвилин.
— Для постояльців, що платять готівкою, передбачена невелика знижка, — сказав хлопець з-за столу адміністратора. Не все в готелі «Леон» було новим.
Харрі понишпорив у своєму гаманці. Гонконзькі долари, юані, долари США, євро. Його мобільний телефон задзвонив. Однією рукою Харрі підніс телефон до вуха, а другою віялом розклав купюри перед хлопцем.
— Слухаю.
— Це я. Що ти робиш?
От зараза! Він мав намір почекати і зателефонувати їй уже з аеропорту. Зробити розставання якомога простішим та брутальнішим. Сильний, але нетривалий біль. І все.
— Я виписуюся з готелю. Давай зателефоную тобі через пару хвилин, гаразд?
— Та я просто хотіла сказати, що Олег нещодавно спілкувався зі своїм повіреним. Тобто з Гансом Крістіаном.
— Мені б норвезькі крони, — сказав хлопець.
— Олег каже, що хоче з тобою зустрітися, Харрі.
— От чорт!
— Перепрошую? Харрі, ти мене чуєш?
— З картки Visa візьмете?
— Вам дешевше буде сходити до банкомату й отримати готівку.
— Хоче зустрітися зі мною?
— Він так каже. І якомога швидше.
— Це неможливо, Ракель.
— Чому?
— Тому, що…
— На вулиці Тольбугата є банкомат, лише за сто метрів від готелю.
— Чому?
— Візьми мою картку, добре?
— Харрі!
— По-перше, це неможливо, Ракель. Зустрічі йому заборонили, а вдруге обійти цю заборону я вже не зможу.
— А ти спробуй, може, вийде.
— Не бачу сенсу, Ракель. Я прочитав документи, і…
— І що?
— І дійшов висновку, що це він застрелив Густо Ганссена.
— Ми не беремо Visa. Може, маєте щось іще? Master Card, American Express?
— Ні! Ракель?
— Тоді давайте долари чи євро. Курс обміну зараз не дуже сприятливий, але це краще за картку.
— Ракель, Ракель! От чорт!
— Щось не так, герр Холе?
— Вона відключилася. Ось, візьми. Цього вистачить?
12
Я стояв на Скіппергата, дивлячись, як періщить дощ. Зимі ніяк не вдавалося закріпитися, і натомість було багацько дощів. Та сира погода анітрохи не зменшила попит. Ми з Олегом та Ірен сплавляли за один день більше товару, аніж за цілий тиждень, працюючи на Одіна й Туту. Якщо округляти, то я заробляв шість тисяч на день. Я порахував усі арсенальські футболки у центрі міста. За найскромнішими прикидками, той дідок, напевне, заробляв не менше двох мільйонів крон на тиждень.