— Отже, — почав дідок, — це ти постачаєш товар, про який я так багато чув.
— Так, — підтвердив незнайомець, мружачись і начіпляючи на носа свої окуляри.
— Звідки він надходить?
— Я тут для того, щоби продавати, а не інформацію постачати.
Старий потер підборіддя великим та вказівним пальцями.
— У такому разі мені нецікаво. Коли користуються чиєюсь вкраденою власністю, то в нашій грі це завжди спричиняється до появи трупів. А трупи — це морока і шкода для бізнесу.
— Це — не вкрадена власність.
— Мушу висловити припущення, що я маю досить повну інформацію про канали постачання, а цей товар ніхто раніше не бачив. Тому я повторюю: я не куплю нічого, допоки не матиму гарантій, що це не вдарить по мені бумерангом.
— Я дозволив привезти себе сюди із зав’язаними очима тому, що розумію вашу потребу виявляти обачність. Сподіваюся з вашого боку на таке ж саме розуміння.
Від тепла, яке випромінював камін, його окуляри спітніли, але він все одно їх не знімав. Андрій та Петро обшукали його в лімузині, а я обшукав його очі, мову рухів, голос та руки. І не знайшов нічого, окрім самотності. Не було у нього ніякої товстої огидної подруги — тільки він сам та його фантастична наркота.
— Наскільки я розумію, ви можете бути й полісменом, — сказав дідок.
— З оцим? — спитав чоловік, показуючи на свої ноги.
— Якщо ви ввозите товар, то чому ж я про вас і досі нічого не чув?
— Бо я — новачок. Я не маю досьє, і мене ніхто не знає, ані поліція, ані люди з вашого бізнесу. Я маю так звану респектабельну професію і досі жив нормальним життям. — Він скорчив обережну гримасу, яка мала б, на його думку, виглядати як посмішка. — Можна навіть сказати — ненормально нормальним життям.
— Гм. — Старий знову потер своє підборіддя. А потім схопив мене за руку, підтягнув до свого крісла і поставив поруч із собою так, щоби я дивився на незнайомця.
— Що скажеш, Густо? Я гадаю, що він сам виробляє цей продукт. Як ти гадаєш?
Я ненадовго замислився.
— Можливо, — відповів я.
— Знаєш, Густо, для цього не треба бути Ейнштейном у хімії. В Інтернеті можна знайти детальні рецепти того, як перетворити опіум на морфін, а морфін — на героїн. Скажімо, до тебе потрапляє десять кіло опіуму-сирцю. Тоді ти знаходиш собі якесь устаткування для випаровування, холодильник, трохи метанолу та вентилятор і — гоп! Маємо вісім з половиною кілограмів кристалічного героїну. Потім усе це розбавляєш і отримуєш кіло двісті «вуличного» героїну.
Чоловік у всепогодній куртці прокашлявся.
— Для цього треба ще дещо.
— Усе питання в тому, — зауважив дідок, — де брати опіум.
Чоловік похитав головою.
— Ага, — мовив старий, погладивши мій трицепс. — Це не опіат, а опіоїд.
Незнайомець не відповів.
— Ти почув, що він сказав, Густо? — спитав дідок, тицьнувши пальцем на клишоногого. — Він виробляє повністю синтетичну наркоту. Він не потребує аніякої допомоги від живої природи в Афганістані, а просто застосовує звичайну хімію і робить усе на кухонному столі. Повний контроль і жодного ризику, пов’язаного з контрабандою. А продукт виходить так само потужний, як і чистий героїн. Щонайменше. Серед нас — розумний хлопець, Густо. Така підприємливість вимагає поваги.
— Так, поваги, — промимрив я, не розуміючи, куди він хилить.
— Скільки ви здатні виробляти?
— Десь зо два кіло на тиждень. Плюс-мінус.
— Я забиратиму всю партію, — сказав дідок.
— Всю партію? — спитав незнайомець голосом таким безпристрасним, наче це його аж ніяк не здивувало.
— Так. Я забиратиму все, що ви вироблятимете. Можна зробити вам ділову пропозицію, пане…
— Ібсен.
— Ібсен?
— Якщо ви не заперечуєте.
— Аж ніяк. Він також був великим митцем. Я хочу запропонувати вам партнерство, герр Ібсен. Вертикальну інтеграцію. Ми монополізуємо ринок, назначаємо ціну й отримуємо надприбутки. Що скажете?
Ібсен похитав головою.
Дідок схилив голову набік і посміхнувся своїм безгубим ротом.
— Чому ж ні, герр Ібсен?
Я побачив, як маленький чоловічок випрямився і немовби збільшився у своїй всепогодній і занудливо-непоказній куртці.
— Якщо я дам згоду на вашу монополію, герр…
Дідок зімкнув кінчики своїх пальців.
— Можете називати мене, як вам забажається, герр Ібсен.
— Я не хочу залежати від одного покупця, герр Дубай. Це надто ризиковано. Окрім того, це означає, що ви отримаєте можливість збивати ціни. З іншого ж боку, мені не треба надто багато покупців, бо в такому разі зростає небезпека, що мене вистежить поліція. Я звернувся до вас саме тому, що вас вважають невидимим, але мені потрібен іще один покупець. Я вже контактував з Лос-Лобос. Сподіваюся, ви мене розумієте.