— Посидьмо у вітальні й поговоримо, — запропонував старий.
— Краще ходімо до кухні, — заперечила вона, і в її голосі знову почувся крижаний холод.
Ми сіли, і вона поставила посеред столу чайник з кавою.
— Налий нам, Густо, — сказав дід, зиркнувши у вікно. — Маєте гарну ферму, фру Скоєн.
— Я незаміжня жінка, а значить — не пані.
— Там, де я виріс, усіх жінок, спроможних керувати фермою, називали фру, незалежно від того, були вони вдовицями, розлученими чи незаміжніми. Це вважалося виявом поваги.
Він поглянув на неї і широко посміхнувся. Вона зустрілася з ним поглядом. І на якісь дві-три секунди запала така тиша, що стало чути, як б’ється у шибку спізніла осіння муха, намагаючись вирватися на волю.
— Дякую, — нарешті мовила Ізабель.
— От і добре. Наразі забудьмо про оті фото, фру Скоєн.
Вона заклякла на своєму стільці. У телефонній розмові, яку я мав з Ізабель, вона спершу спробувала віджартуватися від моєї погрози, що фото, там де я разом із нею, потрапить до преси. Сказала, що вона одинока, сексуально активна жінка, яка обрала собі молодшого хлопця, — ну то й що? По-перше, вона — непримітна секретарка радника, а по-друге, це ж Норвегія. То в Сполучених Штатах під час президентських виборів на лицемірстві грають. Тому мені довелося розфарбувати свою погрозу рішучішими мазками в яскравіших кольорах. Вона платила мені гроші, і я зможу це довести. Фактично вона заохочувала проституцію, а проституція й наркотики були саме тими питаннями, які вона обговорювала в пресі від імені комітету із соціальних проблем, чи не так?
І через дві хвилини ми домовилися про час і місце цієї зустрічі.
— Преса часто пише про приватне життя політиків, і від цього нікуди не дінешся, — сказав дідок. — Поговорімо краще про одну ділову пропозицію, фру Скоєн. На відміну від шантажу, добра пропозиція може принести користь обом сторонам. Хіба ж ні?
Ізабель нахмурилася. А старий посміхнувся.
— В моїй діловій пропозиції не йдеться про гроші. Навіть попри те, що ця ферма приносить збитки. Якби йшлося про гроші, то це була б корупція. Я ж пропоную вам чисто політичну угоду. Звісно, що таємну. Але ж такі таємні угоди укладаються в міській раді мало не кожного дня. І до того ж, у найкращих інтересах громади, хіба ж ні?
Скоєн знову стримано кивнула.
— Ця угода має залишитися межи мною і вами, фру Скоєн. У першу чергу, вона піде на користь місту, хоча я бачу тут і потенційну перспективу і користь для вас особисто. Якщо так воно й буде, то це, звісно, значно скоротить ваш шлях до керівного крісла в міськраді. Не кажучи вже про роль в національній політиці.
Її рука з чашкою кави завмерла на півдорозі до рота.
— Я й не думаю пропонувати вам щось неморальне, фру Скоєн. Просто хочу проілюструвати вам, де ми можемо мати спільний інтерес, а ви вже самі будете вирішувати, чи варто робити те, що я вважаю за правильне.
— І що ж ви вважаєте за правильне?
— Зараз міськрада перебуває у вкрай непростій ситуації. Іще до тих сумних і гідних жалю подій, що сталися минулого місяця, мета керівного комітету ради полягала в тому, щоби прибрати Осло зі списку найгірших у Європі міст у плані споживання героїну. Ви мали знизити оборот наркотиків, наркоманію серед молоді і, не в останню чергу, смертність від передозування. Але наразі ця мета виглядає ще більш нереалістичною. Чи не так, фру Скоєн?
Ізабель не відповіла.
— Зараз дуже потрібен герой або ж героїня, яка покінчила з цим безладом і навела порядок знизу й догори.
Вона неквапливо кивнула.
— Треба знищити банди й картелі.
Ізабель пирхнула.
— Дякую за пораду, але цим займалися й займаються у всіх містах Європи. Однак нові банди з’являються мов гриби після дощу. Вони ширяться наче бур’ян. Там, де є попит, завжди будуть постачальники.
— Саме так, — погодився дідок. — Вони поширюються, як бур’ян. Бачу, ви маєте полуничне поле. Ви мульчу використовуєте?
— Так, полуничну конюшину.
— Я можу запропонувати вам мульчу, — сказав старий. — Полуничну конюшину в арсенальських футболках.
Ізабель поглянула на нього. І я побачив, як її пожадливий мозок запрацював на максимальних обертах. На обличчі старого з’явився задоволений вираз.