— О першій ночі?
— Отакої!
— Треба в неї запитати.
— Ага. Їй це дуже сподобається.
Харрі повернув до неї свою голову. Її лице було так близько, що він навіть ледь зміг сфокусувати на ньому свій погляд.
— Що я чую, кохання моє? Чи то мені здалося?
— Та ні. Жарт. На вигляд вона — вульгарна дешевка, — слабко посміхнулася Ракель.
Харрі повільно вдихнув її запах. Вона не відсторонилася.
— А чому ти гадаєш, що мені не подобаються вульгарні дешевки? — спитав він.
— А чому ти шепочеш? — Її губи притулилися так близько, що Харрі відчув потік повітря, який виходив разом із її словами.
Дві довгі секунди було чути лише слабеньке гудіння комп’ютерного вентилятора. А потім Ракель різко випросталася. Кинула на Харрі відсторонений погляд, немов здалеку, і притулила до своїх щік руки, немов для того, щоби їх остудити. А потім обернулася й пішла.
Харрі відкинувся на спинку, заплющив очі і тихо вилаявся. Почув, як Ракель торохтить тарілками на кухні. Кілька разів вдихнув і видихнув. Вирішив, що того, що тільки-но сталося, насправді не було. Спробував зібрати докупи думки. А потім продовжив роботу.
Він почав гуглити решту імен. Декотрі вискочили з інформацією десятирічної давнини про участь у лижних змаганнях чи повідомленням про родинну вечірку, а про інших навіть таких відомостей не було. Траплялися люди, яких насправді вже не було, яких викинуло зі сфери прискіпливої уваги майже всюдисущої преси і які знайшли собі похмурі закапелки, де сиділи, дожидаючись чергової дози, яка стала єдиним сенсом їхнього буття.
Харрі кинув погляд на стіну, на плакат із зображенням хлопця з перами на голові. Внизу був напис — «Jonsi». Харрі смутно пригадалося, що той плакат мав якийсь стосунок до ісландської групи «Sigur Ros». Ефемерні звуки та невтомно-безжальний фальцет. Бліда подоба «Megadeath» та «Slayer». Втім, Олег міг змінити свої смаки. Або на нього хтось вплинув. Харрі сидів, відкинувшись на спинку і заклавши руки за голову.
Ірен Ганссен.
Він був здивований тим, наскільки часто вони спілкувалися. Густо й Ірен розмовляли по телефону майже кожного дня, але потім раптово припинили. І після цього він навіть не намагався їй подзвонити. Наче вони посварилися. Або Густо знав, що їй не можна додзвонитися. Однак за кілька годин до своєї смерті він намагався зателефонувати на свою домашню адресу по стаціонарному телефону. Йому відповіли. Розмова тривала одну хвилину й двадцять секунд. Щось у цьому факті видалося йому дивним. Харрі спробував пригадати, коли і як у нього вперше з’явилася ця думка. Але змушений був полишити свої спроби. І зателефонував по цьому стаціонарному номеру. Відповіді не отримав. Спробував додзвонитися Ірен. Записаний голос повідомив йому, що цей номер тимчасово заблокований через несплату рахунків.
Грошей немає.
Все починалося й закінчувалося грішми. Так завжди буває з наркотиками. Харрі спробував пригадати ім’я, яке дала йому Беата. Ім’я пілота, якого заарештували з пакетом порошку в його багажі. Чіпка пам’ять поліцейського його не підвела. Харрі вдрукував ТОРД ШУЛЬЦ у вікно довідника.
Вискочив номер мобільного телефону.
Харрі висунув шухляду Олегового столу, щоби взяти там ручку. Піднявши журнал «Masterful Magazine», він помітив вирізку з газети в пластиковому швидкозшивачі. І відразу ж упізнав на тій вирізці своє обличчя, тільки молодше. Харрі взяв швидкозшивач і погортав інші вирізки. Всі вони стосувалися тих справ, над якими працював Харрі, або містили його ім’я чи фото. Там було також його старе інтерв’ю, що він дав колись журналу із психології (наскільки йому пам’ятається, не без деякого роздратування), в якому відповідав на запитання про серійні убивства. Харрі засунув шухляду. Озирнувся довкола. Відчув сильну потребу щось розбити. А потім вимкнув комп’ютер, зібрав свою маленьку валізку, вийшов у залу й вдягнув піджак. З’явилася Ракель. І змахнула з його лацкана уявну порошинку.
— Так дивно, — сказала вона. — Я сто років тебе не бачила, вже почала тебе забувати, аж раптом ти взяв і приїхав.
— Еге ж, — сказав Харрі. — А це добре чи погано?
По обличчю Ракелі промайнула легка, мов тінь, посмішка.
— Не знаю. І добре, і погано. Розумієш?
Харрі кивнув і притягнув її до себе.
— Ти — найгірше, що зі мною коли-небудь траплялося, — сказала вона. — І найкраще. Навіть зараз, лише через те, що ти зараз тут, у мене, я готова забути все решту. Ні, я не думаю, що це добре.