— А що, власне, тобі треба, хлопчику Харрі? — спитала вона.
— Хочу знати все, що ви знаєте про Густо Ганссена.
Ніздрі носа-колуна роздулися, а пишні груди піднялися. Харрі помітив, що її шкіра мала великі темні пори, як у коміксах.
— Будучи одним з нечисленних представників нашого міста, які турбуються про збереження життів наркоманів, я є також однією з тих, хто знав Густо Ганссена. Ми втратили його, і це дуже сумно. А ці дзвінки пояснюються тим, що його номер збережений в пам’яті мого телефону. Колись ми запрошували Густо на нараду в комітеті RUNO. Я маю доброго друга, чий номер схожий на номер Густо, й інколи натискаю не на ту кнопку. Таке іноді трапляється.
— Коли ви востаннє бачилися з ним?
— Послухай-но сюди, Харрі Холе, — стиха просичала вона, роблячи наголос на його прізвищі і ще нижче нахиляючи до нього своє обличчя. — Якщо я тебе вірно зрозуміла, ти — не полісмен, а той, хто працює з одежею та взуттям. Тому я не бачу причини розмовляти з тобою.
— Річ у тім, — мовив Харрі, прихиляючись до прилавка, — що мені страшенно хочеться з ким-небудь поговорити. Якщо не з вами, то, скажімо, з журналістом. А вони так люблять поговорити про скандали в середовищі людей відомих та знаменитих…
— Знаменитих? — спитала вона, відповідаючи сліпучою посмішкою, але не Харрі, а чоловіку в костюмі, який стояв біля старшої офіціантки і махав їй рукою, підзиваючи до себе. — Я — всього-на-всього секретарка, Харрі. Випадкове фото в газеті ще не робить тебе знаменитістю. Лишень пригадай, як швидко забули тебе.
— А я вважаю, що газетярі вбачають у вас висхідну зірку.
— Та невже? Можливо, але навіть найгірші таблоїди потребують хоч якоїсь конкретики, а ви не маєте на мене нічого. Те, що я зателефонувала на невірний номер…
— …може трапитися з кожним. Однак є й те, що не може трапитися з кожним… — Харрі глибоко вдихнув. Вона мала рацію: він на неї нічого не мав. Тому, може, то була дійсно не така вже й гарна ідея — грати напряму. — Наприклад те, що кров четвертої групи з негативним резусом цілком випадково з’являється у двох місцях, що стосуються одної і тої самої справи про вбивство. Така група крові трапляється в одної людини з двохсот. Тому коли в звіті криміналістів ідеться, що кров під нігтями Густо належить до четвертої групи з негативним резусом, а газети пишуть, що ви маєте саме таку групу, то старий досвідчений детектив просто не може не скласти два і два докупи. Все, що мені треба, — це зробити ДНК-аналіз, і ми зі стовідсотковою впевненістю дізнаємося — в кого уп’яв свої пазурі Густо перед своєю смертю. Ну як — схоже на газетний заголовок, здатний викликати підвищений інтерес у читачів, пані Скоєн?
Секретарка міськради стояла й мовчки кліпала, наче кліпання якимось чином зможе допомогти їй розкрити рота.
— А скажіть, кронпринц — він зараз у Соціалістичній партії? — спитав Харрі, примруживши очі. — Як там його звуть?
— Ми з вами поговоримо, — сказала Ізабель Скоєн. — Пізніше. Але для цього вам доведеться присягнутися, що ви триматимете язика за зубами.
— Де й коли?
— Дайте мені ваш номер, і я зателефоную вам після роботи.
А надворі блищав і палахкотів на сонці фіорд. Харрі начепив свої окуляри і закурив цигарку, щоби відсвяткувати свій вдалий блеф. Сів на краю бухти, насолоджуючись кожною затяжкою і відкидаючи тривожне відчуття, яке гризло йому душу. Щоби відволіктися, він зосередився на спогляданні бездумно-дорогих цяцьок, які найбагатші у світі робітники спорудили вздовж набережної. А потім загасив недопалок, сплюнув у фіорд і приготувався до наступного візиту у своєму списку.
Харрі сказав жінці, яка сиділа на пункті пропуску Радієвого інституту, що у нього тут призначена зустріч, і вона дала йому бланк. Харрі заповнив рядки для імені та номера телефону, але рядок «фірма» залишив порожнім.
— Приватний візит?
Харрі похитав головою. Він знав, що це — професійна звичка досвідчених вахтерів: бачити загальну ситуацію, збирати інформацію про людей, які приходили й уходили, а також про тих, хто працював в установі. Коли він, ще працюючи детективом, потребував конфіденційної інформації про ту чи іншу людину в якійсь організації, він, економлячи час і зусилля, відразу ж ішов до вахтера.
Жінка показала йому на офіс в кінці коридору. Йдучи туди, Харрі пройшов повз зачинені двері та засклені рами, що виходили у кімнати, де виднілися люди в білих халатах, стелажі з колбами, стенди з пробірками та великі сталеві шафи, замкнені великими навісними замками. Харрі подумав, що то — справжнісіньке Ельдорадо для наркоманів.