— Що будемо пити? — гукнув бармен, примудрившись перекричати вокаліста «Нірвани» Курта Кобейна, який запрошував Харрі прийти як друга.
Харрі облизав губи, які несподівано пересохли. Поглянув, як бармен вправляється зі штопором. То був штопор найпростішого типу, який потребує сильної тренованої руки і всього кількох обертів, щоби проштрикнути корок, а потім швидко витягнути його. І бармен проштрикнув корок. Одначе це був не винний бар. Що ж вони тут іще подають? Харрі побачив спотворене власне зображення у дзеркалі позаду бармена. Своє спотворене обличчя. Але там було не лише його обличчя: всі їхні обличчя, всі привиди — всі вони були там. А Торд Шульц був серед них новачком. Погляд Харрі ковзнув по пляшках на дзеркальній полиці і, наче ракета з тепловим наведенням, знайшов свою ціль. Старий ворог. Джим Бім.
Курт Кобейн не мав пістолета.
Харрі прокашлявся. Всього один раз. І все.
Не мав він пістолета.
Харрі зробив замовлення.
— Що? — гукнув бармен, подаючись вперед.
— Джим Бім.
Шкода, що він пістолета не має.
— Джин як?
Харрі ковтнув слину. Кобейн з «Нірвани» повторив слово «memoria». Харрі чув цю пісню раніше сотні разів, але тільки зараз збагнув, що йому завжди здавалося, що Кобейн співав «the more», після чого йшли якісь інші слова.
In memoriam. В пам’ять про… Де ж він бачив цей напис? На могильній плиті?
Він помітив у дзеркалі якийсь рух. І в цю мить у нього в кишені задзвонив телефон.
— Джин — що? — гаркнув бармен, кладучи штопор на прилавок.
Харрі витягнув свого мобільника. Поглянув на дисплей: «Р». І відповів на дзвінок.
— Привіт, Ракель.
— Привіт, Харрі.
Знову якийсь рух позаду нього.
— Я нічого не чую, окрім шуму. Ти де, Харрі?
Харрі обернувся і швидкими кроками пішов до виходу. Вдихнув забруднене вихлопами, але чистіше вуличне повітря.
— Чим ти зараз займаєшся? — спитала Ракель.
— Думаю, куди повернути — праворуч чи ліворуч, — відповів Харрі. — А ти?
— Спати лягаю. Ти тверезий?
— Що?
— Що почув. Я теж тебе чую. І завжди відчуваю, коли ти нервуєш. Схоже, ти в барі.
Харрі витягнув з кишені пачку «Кемела». Видобув з неї цигарку і помітив, як тремтять його руки.
— Добре, що ти зателефонувала, Ракель.
— Харрі!
Він підкурив цигарку.
— Що?
— Ганс Крістіан домовився, щоби Олега тримали в ув’язненні в таємному місці. Воно в області Естланд, але ніхто не знає, де конкретно.
— Непогано.
— Він добра людина, Харрі.
— Не сумніваюся.
— Харрі?
— Я слухаю.
— Може, підкинути якийсь доказ? Щоби я отримала строк за вбивство замість Олега. Ти мені допоможеш?
Харрі зробив затяжку.
— Ні.
— Чому ні?
За Харрі відчинилися двері. Але він не почув кроків, що віддаляються.
— Я зателефоную тобі з готелю, добре?
Харрі вимкнув телефон і, не обернувшись, широкими кроками пішов по вулиці.
Сергій побачив, як чоловік підтюпцем перебіг на той бік вулиці.
Побачив, як він увійшов до готелю «Леон».
Він же був так близько. Так близько! Спершу в барі, а тепер отут, на вулиці.
Рука Сергія й досі стискала в кишені ніж з руків’ям з оленячого рогу. Лезо було назовні і різало йому підкладку брюк. Двічі він ледь-ледь не наважився зробити крок уперед, схопити його за волосся лівою рукою і дугою півмісяця полоснути ножем по горлу. Той полісмен дійсно виявився вищим, аніж він собі уявляв, але то не було проблемою.
Ніщо не було проблемою. І коли його пульс уповільнився, Сергій відчув, як до нього повернувся спокій. Спокій, який він нещодавно втратив, спокій, який був зруйнований його страхом. І Сергій знову відчув прагнення, прагнення виконати завдання, втілити в життя історію, вже розказану в його татуюванні.
Бо саме це місце було місцем для засідки. Дуже зручним місцем. Сергій бачив очі полісмена, коли він витріщався на пляшки. Такий самий погляд мав його батько, коли повернувся з тюрми. Сергій був крокодилом, що причаївся в стариці, крокодилом, який знав, що той чоловік піде тією ж стежиною, щоби купити спиртного, знав, що треба лише дочекатися.
Харрі лежав на ліжку в номері 301 і, випускаючи дим у стелю, слухав по телефону її голос.
— Я знаю, що ти робив речі навіть гірші, ніж підкидання фальшивих доказів, — сказала вона. — Тож чом би й ні? Чому не піти на це заради того, кого любиш?
— Ти зараз п’єш біле вино, — сказав Харрі.
— А звідки ти знаєш, що воно не червоне?
— На відстані відчуваю.
— Тож поясни мені, будь ласка, чому ти не хочеш мені допомогти?