— Так, але чому Адідас…
— Чому — це не твоя проблема, Бернтсене. Твоє єдине запитання — це «скільки».
Трульс Бернтсен ковтнув слину. А потім ковтнув ще раз. Йому вже не раз доводилося длубатися в лайні. Їсти те лайно.
— Скільки?
— Оце вірне запитання. Шістдесят тисяч.
— Сто тисяч.
Мовчання.
— Агов!
Але все, що він почув у відповідь, — це далекий шепіт ранкового потоку автомобілів.
Бернтсен випростався. Зиркнув убік. Там уже нікого не було. Відчув, як сонце знову починає зігрівати його. А шістдесят тисяч — це не так уже й погано. Навіть добре.
О десятій ранку, коли Харрі різко звернув до головної будівлі ферми, яка належала Скоєн, над землею і досі висів туман. Ізабель Скоєн стояла на сходах, посміхаючись і ляскаючи невеличким верховим батіжком по халяві своїх чорних бриджів для верхової їзди. Виходячи з машини, Харрі почув, як під її чоботями захрустів гравій.
— Доброго ранку, Харрі. Що ви знаєте про коней?
Харрі гепнув дверцятами авто.
— Знаю те, що на них я втратив багато грошей. Це щось вам проясняє?
— Ага, так ви теж авантюрист за вдачею?
— Теж?
— Я теж трохи позаймалася детективною роботою і про дещо дізналася. Ваші плюси врівноважуються вашими мінусами. Принаймні, так кажуть ваші колеги. Ви втратили ті гроші в Гонконгу?
— Так, на перегонах в Хепі Велі. Це трапилося лише одного разу.
Ізабель рушила до низького червоного будинку, і йому довелося пришвидшити крок, щоби за нею встигати.
— А ви коли-небудь їздили верхи, Харрі?
— Мій дід мав старого, але міцного коня в Ондальснесі.
— Значить ви — досвідчений вершник.
— Знову мимо. Мій дідо казав, що коні — то не іграшки. Казав, що їздити на конях верхи просто так, для забави — це вияв неповаги до цих корисних робочих тварин.
Вона зупинилася перед дерев’яним стендом, на якому висіли два вузьких шкіряних сідла.
— Жоден з моїх коней ніколи не побачить ані воза, ані плуга. Поки я осідлаю, можете пройти он туди… — Ізабель показала на фермерський будинок. — У стінній шафі ви знайдете підходящу одіж мого колишнього чоловіка. Ми ж не будемо псувати ваш елегантний костюм, еге ж?
У шафі Харрі знайшов светр та джинси, які були йому якраз. Однак, вочевидь, колишній чоловік Ізабель мав маленькі ступні, бо Харрі не зміг знайти собі підходящого взуття, аж поки в глибині шафи не натрапив на розтоптані армійські кросівки.
Коли він знову з’явився у дворі, там його вже чекала Ізабель з двома засідланими кіньми. Харрі відчинив з пасажирського боку дверцята свого орендованого авто, сів, висунувши ноги назовні, і перевзувся, залишивши устілки на долівці автомашини. Простягнувши руку до відсіку для рукавичок, він дістав звідти свої сонцезахисні окуляри.
— Я готовий.
— Це — Медуза, — сказала Ізабель, поплескавши по морді велику гніду кобилу. Ольденбурзька порода, ідеальна для дресирування. Їй десять років, і вона — вожак табуна. А це — Бальдер, йому п’ять років, мерин, тому він слухатиметься Медузу.
Вона подала йому віжки Бальдера, а сама легко заскочила на Медузу.
Харрі вставив ліву ногу в ліве стремено, піднявся у сідло, і кінь, не чекаючи команди, жваво рушив услід за Медузою.
Харрі трохи применшив власні заслуги, коли сказав, що їздив верхи всього один раз, але цей кінь дуже відрізнявся від неквапливої й непохитної, як лінкор, старої конячини діда. Йому довелося балансувати в сідлі, а коли він притискався колінами до нешироких боків коня, то відчував його ребра та рух його м’язів. А коли Медуза прискорилася стежиною, яка йшла через поле, а Бальдер також пришвидшився слідом за нею, Харрі здалося, що під ним — гоночний кінь з «Формули-1».
Наприкінці поля вони виїхали на стежину, що губилася в лісі і вела до кряжу пагорба. Там, де стежина огинала дерево, Харрі спробував скерувати Бальдера ліворуч, але кінь проігнорував його команду і пішов слід у слід за Медузою праворуч.
— А я гадав, що вожаки табуна — це жеребці, — сказав Харрі.
— Як правило, так воно і є, — відповіла Ізабель через плече. — Але все залежить від характеру. Сильна, амбітна та розумна кобила здатна взяти гору над будь-яким жеребцем, якщо забажає.
— А ви маєте таке бажання.
Ізабель Скоєн розсміялася.
— Звісно. Якщо ти чогось бажаєш, то доведеться змагатися. Політика — це вміння здобувати владу.