— І вам подобається змагатися?
Він побачив, як вона знизала плечима.
— Конкуренція — це природно. Це означає, що рішення приймають найсильніші й найкращі, і ці рішення йдуть на користь усього табуна.
— І розумна й амбітна кобила сама вибирає, з ким їй паруватися?
Ізабель не відповіла. Харрі не спускав з неї очей. Її спина була гнучка, як лозина, а тверді сідниці наче масували кобилу, легенько рухаючись з одного боку в другий разом із легенькими рухами її стегон. Вони виїхали на галявину. Світило сонце, а внизу, під ними, виднілися пухкі шматочки туману, розкидані по сільському краєвиду.
— Нехай коні відпочинуть, — сказала Ізабель Скоєн, вибираючись із сідла і спішуючись. Після того, як вони прив’язали коней до дерева, вона лягла на траву і кивнула Харрі, щоби він зробив те ж саме. Він сів поруч і поправив свої окуляри.
— А ви впевнені, що це — окуляри для чоловіків? — піддражнила вона.
— Їхня функція — захищати від сонця, — відказав Харрі, дістаючи пачку цигарок.
— Мені подобається.
— Що вам подобається?
— Мені подобаються спокійні й впевнені в собі чоловіки.
Харрі поглянув на неї. Ізабель сперлася на лікоть і розстебнула ґудзик на своїй блузці. Він сподівався, що його окуляри достатньо темні. Вона посміхнулася.
— Отже, що ви можете мені розповісти про Густо? — спитав Харрі.
— Я люблю чоловіків, які є щирими й непідробними, — відповіла вона. І її посмішка стала ширшою.
Повз них продзижчала коричнева бабка, здійснюючи, можливо, свій останній осінній політ. Харрі не сподобалося те, що він побачив в очах Ізабель. Те, що бачив безперервно відтоді, як приїхав до неї на ферму. Очікування насолоди. А не зацькований вираз людини, якій загрожує скандал, здатний зруйнувати її кар’єру.
— Я не люблю фальші, — продовжила Ізабель. — Наприклад, мені не подобається, коли блефують.
В її підфарбованих синім очах світився тріумф.
— Як ви вже здогадалися, я зателефонувала своїй людині в поліції. І на додачу до розповіді про легендарного детектива Харрі Холе, мені також повідомили, що жодного аналізу крові у справі Густо Ганссена не здійснювалося. Вочевидь, зразок був знищений. Тому немає нігтів, під якими була кров, що співпадає з моїм типом крові. Ти блефував, Харрі.
Харрі запалив цигарку. Відчув, що ані його щоки, ані його вуха анітрохи не почервоніли. Подумав: «Може, я вже застарий, щоби червоніти від сорому?»
— Гм, якщо твої контакти з Густо обмежувалися кількома безневинними бесідами, то чому ти так переполохалася, коли я сказав, що кров послали на аналіз?
Ізабель хихикнула.
— А хто сказав, що я переполохалася? А може, мені просто захотілося заманити тебе сюди? Природою насолодитися і таке інше.
Підтверджуючи, що він і справді був застарий, щоби спалахувати ніяковим рум’янцем, Харрі ліг і випустив дим у неправдоподібно блакитне небо. Заплющив очі і спробував знайти якісь серйозні причини не займатися сексом з Ізабель Скоєн. І знайшов таких причин багацько.
— І що ж тут поганого? — спитала вона. — Я кажу тільки те, що я — самотня доросла жінка зі своїми природними потребами. Це не означає, що я легковажна. Я би ніколи не стала зв’язуватися з тим, кого вважала б не рівнею собі. Наприклад, з Густо. — Харрі почув, що її голос наблизився до нього. — Зате з високим дорослим мужчиною… — Вона хтиво поклала свою руку йому на живіт.
— А ти з Густо лежала отак, як ми зараз лежимо з тобою? — тихо спитав Харрі.
— Що?
Харрі сперся на лікті і кивнув на свої блакитні кросівки. — Твій гардероб повен недешевого чоловічого взуття сорок другого розміру. А оці шкарбуни виявилися там єдиними, які мали сорок п’ятий розмір.
— Ну то й що? Хіба раніше до мене не міг завітати гість, який носить взуття сорок п’ятого розміру? — Її рука погладжувала живіт Харрі вгору і вниз.
— Ці кросівки були зроблені певний час тому для Збройних сил, а коли армія перейшла на нову модель, увесь запас, що був на складах, передали благодійним організаціям, які, в свою чергу, роздали ті кросівки нужденним людям. Ми в поліції називали їх наркоманські шкарбуни, бо їх роздавала Армія порятунку в кафе «Сторожова Вежа». Звісно, виникає запитання: як це випадковий гість примудрився забути свої кросівки сорок п’ятого розміру? Очевидне пояснення, мабуть, повинно бути таким: він, скоріш за все, поміняв їх на нові.
Ізабель Скоєн кинула гладити рукою живіт Харрі. І він продовжив:
— Я бачив знімок місця злочину. Коли Густо загинув, на ньому були дешеві брюки, але надзвичайно дорогі черевики. Альберто Фашіані, якщо я не помиляюся. Щедрий подарунок, нічого не скажеш. Скільки ти за них заплатила? П’ять тисяч?