— Гм. І в чому ж полягає твій доказ?
— Мій доказ полягає в тому, що твоя лояльність є біологічно визначеною. Круги, що ширяться від центра, а цим центром є ми і наші гени.
— І ти застрелиш одного з них, щоби захистити свої гени?
— Не задумуючись.
— А може, варто убити обох — про всяк випадок? Може, так буде безпечніше для тебе?
Ізабель здивовано поглянула на нього.
— Що ти хочеш сказати?
— Що ти робила в той вечір, коли убили Густо?
— Що? — Вона примружилася на сонце, а потім поглянула на нього широко розкритими очима. — Ти що, Харрі, підозрюєш мене в тому, що я вбила Густо? І що я полюю за отим…Олегом?
— Просто дай відповідь на моє запитання.
— Я пам’ятаю, де я була, бо якраз згадала про це, коли побачила повідомлення про вбивство у газеті. Я сиділа на нараді з представниками поліції з відділу боротьби з наркотиками. Вони можуть виступити надійними свідками. Тобі потрібні імена?
Харрі похитав головою.
— Щось іще?
— Так. Отой Дубай. Що ти про нього знаєш?
— Гм, Дубай… Не більше, ніж усі інші. Розмов багато, але поліція наразі мало просунулася вперед у цій справі. Це дуже типово: професіонали, які стоять за вуличними продавцями, завжди примудряються вийти сухими з води. — Харрі придивився — чи не змінився розмір її зіниць і колір її щік. Якщо Ізабель Скоєн і брехала, то була дуже вправною брехухою.
— Я питаю про це тому, що ти зачистила вулиці Осло від усіх продавців дурману, окрім дубайців та двох-трьох дрібних банд.
— То не я зачистила вулиці, Харрі. Я — лише секретарка міськради, яка виконує накази комітету із соціальних проблем і втілює в життя політику міськради. А те, що ти називаєш «зачисткою» вулиць, це, строго кажучи, є функцією поліції.
— Гм. Норвегія — це маленька казкова країна. Але останні кілька років я провів у реальному світі, Скоєн. І той реальний світ рухають два типи людей: ті, хто прагне влади, і ті, хто прагне грошей. Першим потрібна слава і пам’ятники, другим — задоволення й розваги. А валюта, якою користуються перші й другі під час своїх переговорів з метою здобути те, що їм потрібне, називається «корупція».
— Я маю робити свою роботу, Харрі. А що збираєшся робити ти?
— Те, на що в інших забракло хоробрості або уяви. Якщо ти живеш у місті достатньо довго, то зазвичай бачиш ситуацію в ньому як мозаїку деталей, котрі ти знаєш дуже добре. Але той, хто повертається до міста і цих деталей не знає, бачить лише загальну картину. І ця загальна картина полягає в тому, що нинішня ситуація в Осло є вигідною для двох груп: наркоторговців, які поділили між собою ринок, і політиків, яким віддають належне за те, що вони вичистили вулиці міста.
— Ти хочеш сказати, що я — корумпована?
— Це справді так?
Він побачив у її очах лють. Справжню, непідробну. Тільки в одному мав сумнів — то була лють праведної людини чи людини, загнаної в куток. А потім, ні з того ні з сього, вона розсміялася. Вібруючим, навдивовижу дівчачим сміхом.
— Ти мені подобаєшся, Харрі. — Вона підвелася. — Я добре знаю чоловіків, знаю, що в сутужній ситуації вони скиглять і ховаються в кущі. Здається, що ти в цьому відношенні — виняток.
— Що ж, — мовив Харрі. — Принаймні, ти знаєш, чого від мене можна чекати.
— Реальний світ кличе назад, мій любий.
Харрі обернувся і побачив, як Ізабель Скоєн повертається до коней, граючи на ходу своїми масивними сідницями.
Він пішов слідом. Устромив ногу в стремено. Сів на Бальдера. Підняв очі і зустрівся поглядом з Ізабель. На її жорсткому, але вродливому, наче виточеному обличчі з’явилася легка зухвало-задирлива усмішечка. Вона склала губи в уявному поцілунку. Видала ними хтивий смоктальний звук і вдарила п’ятами по боках Медузи. Велика тварина стрибнула вперед, і спина Ізабель гойднулася.
Бальдер зреагував миттєво і рвонув їй услід, але Харрі міцно тримався в сідлі.
Ізабель знову йшла першою, і з-під копит Медузи дощем полетіли шматки сирої землі. Потім кобила пришвидшила темп, і Харрі побачив, як Ізабель, змахнувши «хвостом» своєї зачіски, зникла за поворотом. Він вхопився за віжки вище, як учив його дід, але не став їх натягувати. Стежина була така вузька, що гілки хльостали його, але він нагнувся і міцніше притиснувся колінами до коня. Харрі знав, що не зможе зупинитися, тому зосередився на тому, щоб тримати ноги в стременах, а голову — якомога нижче. По краях його поля зору дерева проскакували повз нього жовтими й червоними розмитими плямами. Він машинально піднявся у сідлі, перенісши свою вагу на стремена та коліна. А під ним хвилеподібно грали м’язи. Він мав таке враження, що сидить на удаві. Тепер вони увійшли в ритм, супроводжуваний громоподібним барабанним боєм копит об землю. Почуття страху боролося з почуттям захвату від несамовитого гону, яке повністю охопило його. Стежина вирівнялася, і за півсотні метрів попереду він побачив Медузу й Ізабель. На якусь мить той образ зупинився, мов стоп-кадр, наче кінь з вершницею завмерли у польоті над землею. А потім Медуза продовжила свій галоп. Минула ще одна секунда, і тільки тоді Харрі збагнув.