Бернтсен начепив свої сонцезахисні окуляри, засунув руки в кишені піджака і стиснув руків’я пістолета — то був «Steyr», напівавтоматичний пістолет австрійського виробництва. Він не взяв із собою стандартного поліцейського револьвера, щоби адвокат не мав на нього жодної небажаної зачіпки. Він пішов швидко, щоби перехопити Сімонсена на півдорозі, поки той був поміж автомашинами. Погроза спрацьовує, якщо вона швидка й агресивна. Якщо жертва не встигне вчасно зреагувати, і в її голові не буде жодної думки, а лише страх за своє життя, то можна відразу ж отримати бажане.
Трульсу здавалося, що його кров наповнилася шипучим порошком: щось сичало й бухкало у його вухах, пахові та горлі. Він уявив собі, як це має статися. Пістолет, націлений в обличчя Сімонсена, до того ж так близько, що він зможе запам’ятати лише одне: дульний отвір. «Де Олег Фауке? Відповідай швидко й точно, бо вб’ю на місці». Відповідь. «Якщо ти кого-небудь попередиш або розкажеш про цю розмову, ми повернемося й уб’ємо тебе. Второпав?» Так. Або мовчазне кивання головою. Або навіть мимовільне випускання сечі у штани. Трульсу ця думка сподобалася, і він посміхнувся. Пришвидшив кроки. Гупання й сичання поширилося на його живіт.
— Сімонсене!
Адвокат озирнувся. І його обличчя просіяло.
— О, привіт, Бернтсене! Ви ж Трульс Бернтсен, еге ж?
Права рука Трульса заклякла в кишені його піджака. Мабуть, на його обличчі з’явився похоронний вираз, бо Сімонсен щиро розсміявся.
— Я маю добру пам’ять на обличчя, Бернтсене. Ви з вашим босом, Мікаелем Бельманом, розслідували справу про розтрату коштів у музеї Гайдера. Я виступав тоді адвокатом захисту. На жаль, ви виграли тут справу.
Сімонсен знову розсміявся. Життєрадісним і наївним сміхом мешканця Західного Осло. Сміхом людини, що виросла серед людей, які не бажали зла ближньому, бо були вони достатньо заможними, щоби цього не робити. Трульс ненавидів усіх Сімонсенів цього світу.
— Може, потрібна якась допомога?
— Та… — Трульс Бернтсен затнувся, підшукуючи підхожі слова. Але це не було його сильною стороною — приймати миттєві рішення перед лицем… перед лицем кого? Перед людьми, які швидше знаходили потрібні слова, буквально на ходу? Отоді, на Альнабрю, він був з двома хлопцями і швидко взяв ситуацію в свої руки. А Сімонсен мав солідний костюм, освіту, зверхність і зовсім іншу манеру говорити, він… от зараза!
— Я просто хотів привітатися.
— Привітатися? — сказав Сімонсен, і на його обличчі та в його інтонації відбилася запитальна нотка.
— Так, привітатися, — запевнив Трульс, натужно зображаючи посмішку. — Не переймайтеся за оту справу. Візьмете над нами гору наступного разу.
Після цих слів Бернтсен пришвидшеною ходою рушив до виходу, відчуваючи на спині погляд Сімонсена. Розгрібає лайно. Жере лайно. Та пішли вони всі в сраку!
Спробуй дізнатися в адвоката, а якщо не вийде, то є такий чоловік на ім’я Кріс Редді, якого всі знають як Адідаса.
Торговець спідом. Трульс сподівався, що під час арешту у нього з’являться підстави вдатися до насильства.
Харрі поплив до світла, до поверхні. Світло ставало дедалі сильнішим. І потім він виринув на поверхню. Розплющив очі. Й уставився на небо. Він лежав на спині. Щось з’явилося в полі його зору. Кінська голова. А потім ще одна.
Він прикрив очі рукою. На коні хтось сидів, але його сліпило світло.
Здалеку долетів голос:
— А мені здалося, наче ти казав, що колись їздив верхи, Харрі.
Харрі застогнав і зіп’явся на ноги, пригадуючи все, що сталося. Бальдер перелетів через розщелину і приземлився своїми передніми ногами на її протилежному боці. Харрі кинуло вперед, ударило об шию Бальдера, він ковзнув униз, не випускаючи з рук віжки і тягнучи за собою коня; але швидко випустив їх і відштовхнувся від тварини, щоби його не роздавили п’ятсот кілограмів її ваги.
Спини він не відчував, але загалом був цілий і неушкоджений.
— Шкапа мого батька не стрибала через каньйони, — відповів Харрі.
— Каньйони? — розсміялася Ізабель, подаючи йому віжки Бальдера. — Та це ж невеличка розщелина п’ять метрів завширшки. Я сама можу запросто перестрибнути її навіть без коня. Не думала, що ти такий нервовий, Харрі. Ну що, повертаємося до ферми?
— Бальдере, — мовив Харрі, поплескуючи коня по морді і проводжаючи поглядом Медузу та Ізабель Скоєн, які мчали до чистого поля, — ти коли-небудь чув про таку кінську ходу, як інохідь?