Ленін тепер сміявся голосно, розкотисто, як це робили актори у старих кінофільмах, коли режисери загадували їм показати не тільки сталеву роль вождя революції, але й милі Його людські риси.
— Чи ж вам, пане Шекспір, знавцеві потаємних пружин, що керують людськими пристрастями й діяннями, не знати величі й ницості наших прагнень?
Ілліч підвівся з канапи, і Олександр Іванович побачив його профіль, мало схожий на плакатний, що ними нещодавно повнилась покійна нині доба всеможних ідей марксизму-ленінізму.
— Не знаю, про що ви, добродію» Я скромний актор і драматург королівського театру, переписую давні п'єси наново, щось своє теж пишу і не претендую на оте ваше «понад світом».
Ленін помахав пальцем у повітрі на знак заперечення.
— Ваше ім'я, пане Шекспір, означає для людства значно більше, аніж моє. Просто ви цього не знаєте, нас розділяють століття… Втім, я теж не знаю, що там і як після мене… Щоправда, мені вже після… ну, потім, переловиш, що я й досі живіший од усіх живих. Ох, ці поети!
Ілліч усміхнувся, але швидко той усміх згас.
Шекспір, здавалося, і досі не міг збагнути, кого оце винесло на авансцену «Глобуса». Краще б він з усіма колегами пішов до пивниці. Або сів би вдома за останній акт п'єси.
Олександр Іванович настільки поринув у реальність макабричного сну, що його анітрохи не здивувало, в який спосіб потаємне Шекспірове бажання стало йому відоме.
Тим часом Шекспір підвівся з ящика, що на ньому досі сидів верхи, стягнув з голови перуку. З усього було видно: дивна розмова з невідомим стала йому чи обтяжлива, чи нецікава.
— Не Йдіть, пане Шекспір, — Ленін торкнув плече співрозмовника. — Ми з вами оце зустрілися уві сні якогось провінційного режисера, він може прокинутись будь-якої миті» тож не гаймо часу. Сідайте.
Ленін показав рукою на плетене сідало. Шекспір стенув плечима і присів. Канапа рипнула.
Олександр Іванович обурився, почувши, то його названо провінційним, хотів сказати їм обом, що він заслужений артист, що документи подано на народного, але не встиг, бо заговорив Ленін.
— Хочу вам сказати, пане Шекспір: ви здобудете всесвітню славу, ваші п'єси ставитимуть віки й віки, одначе дехто засумнівається у вашому існуванні й авторстві.
— Дивні речі ви кажете, пане… Даруйте, забув ваше ім'я.
— Ленін. Ленін Володимир Ілліч. Можна просто — Ілліч. Уявляєте, заздрісники приписуватимуть авторство ваших п’єс графам і лордам, серу Френсісу Бекону, навіть вашому п'яничці й бешкетнику Крістоферу Марло.
— Ви це серйозно?
— Абсолютно. Але все стане на свої місця, і ніхто вже не сумніватиметься, що Шекспір — справді Шекспір. Зі мною теж таке було: мовляв, учень Плеханова, повторює зади Маркса, революцію зробив, аби помститися за брата…
— Справді? Ви це зробили? Це сюжет і неабиякий. Тільки… Революція — що це таке?
— Зміна влади. Кардинальна. Приміром: був у вас король, а прийшло народовладдя. Народ править країною.
Шекспір криво усміхнувся:
— Уявляю цей бедлам.
— Зате — свобода, рівність, демократія. Куховарка бере участь в управлінні державою. Як вам таке?
— Не дай, Боже, — зітхнув Шекспір. — Якщо прибиральник «Глобуса» почне мене повчати…
— Е-е, батечку, не будьте реакціонером!
Шекспір засовався на сидінні.
— Ким? Що означає це слово?
Ленін поклав руку на плече драматурга.
— Даруйте, пане Шекспір, я не те мав на увазі. Знаєте, звик зі своїми політичними опонентами не церемонитися. Реакціонери — це ті, хто не усвідомлює сили нової ідеології. Пролетарська ідеологія — це як патериця сліпих, вона їх робить видющими і веде до перемоги. От ваш Лір — він сліпий, і Глостер, здається, був осліплений…
— Така їхня доля, — зітхнув Шекспір.
— Доля — це ідеалізм. Ідеологія творить долі народів.
Раптом щось змінилося у мізансцені, що її розігрувала вві сні уява Олександра Івановича. Ленін почав оглядатися навсібіч, помітно нервуючи. 1 тривалий сон, його виразні, опуклі картини почали брижитися. Так буває, коли до рівного, спокійного плеса річки чи озера добігають хвилі від моторного човна. Тоді огром неба, відбитий у гладіні води, починає викривлятися, ламатися, і так триває доти, доки не втишиться не вляжеться прибійна хвиля. Дочекатися, аби сну повернулася ясність і чіткість, Олександру Івановичу не вдалося.
Ленін рвучко підвівся, його контурів, так само як Шекспірових, торкнулася невидима хвиля.
Ілліч нахилився до драматурга і прошепотів, наче змовник:
— За мною стежать. Позичте вашу перуку.
Шекспір розгубився:
— Це майно трупи, шановний…