Выбрать главу

Дзвонить телефон.

Тато (бере трубку). Алло! Добридень, Клавдіє Миколаївно!

Мама вся наструнчується, дивиться на Тата.

(З болем, спинивши погляд на Мамі.) Що ви зі мною зробили?

Мама у нестямі. Вона й не приховує цього. Розпачливими жестами, мімікою, сповненою відчаю, благає чоловіка не продовжувати у тому ж тоні. Тато не витримує. Знову зсутулюеться, розправлені було плечі його опадають. Голос тремтить.

Ні! Ні, це я не вам, пробачте. Слухаю вас, Клавдіс Миколаївно...

Гасне світло.

Усе там же і все ті ж. Чекають. Нервують. Тато сидить. Мама ходить по кімнаті. Бабуся намагається читати газету, але не їй погано вдасться.

Бабуся. Тихше! Ліфт!

Усі прислухаються.

Не в нас.

Мама. Початок дванадцятої!

Б а б у с я. Ну, він, траплялося, приходив і значно пізніше.

Мама. Так, але не перед останнім іспитом. Боже мій! Де він пропадає? (До Бабусі.) Я дивуюсь вашому спокою.

Бабуся стенає плечима, знов утуплює очі в газету.

Усе починалося так добре. (До Батька.) Що ти за мужчина! Ні, щоб хоч раз у житті наполягти на своїй батьківській волі. Та затримати його, врешті-решт!

Бабуся. Ліфт!

Знов усі прислухаються.

У нас.

Тато поривається підвестись, але стримується. Мати кидається до дверей, зупиняється, повертає назад. Усі дивляться в коридор. Чути, як порпаються із замком. Надто довго.

Мама. Що т-таке!

Зрештою двері відчиняються. Непевними кроками входить Сергій. Він напідпитку.

Сергій. А-а! Великий збір! Очікування блудного сина! Родинне вогнище. Вечір коло каміна. Приємно сидіти коло вікна й дивитись, як згасає день.

Б а б у ся. Що це на тебе найшло?

Мама (нажахано). Та він же п'яний!

С е р г і й. Не п'яний, а напідпитку. Приємно, знаєте, перед сном перехилити чарочку-другу.

Бабуся. Дивлячись на тебе, неважко припустити, що ти мав справу із стаканами.

Сергій. Бабунечко, ти — чудо. Дай-но я тебе поцілую! (Нахиляється до Бабусі, не втримується на ногах і падає на диван.) Ой! (Тут же підхоплюється.)

М а м а. Та він же п'яний, як чіп, Колю! (До Сергія.) Де ти пив?

Мовчки сидить Тато

С е р г і й. А я познайомився з одним морячком. Між іншим, він мене кликав із собою, коли я не поступлю. Мама. Боже мій!

Сергій. Будемо ловити рибу в океані.

Мама. Де? Де ти будеш ловити рибу? В якому океані? Там же зараз кругом нафта. Одна нафта і покидьки. Яка риба? Вона ж уся позадихалась.

С е р г і й. А ми з Валериком знайдемо галявку.

М а м а. Це з отим аферистом?

Сергій (гордо). Ти не маєш права взивати моїх друзів.

Мама. Друзів! Якийсь пройдисвіт, котрого він бачить уперше в житті... Де ти взяв гроші?

С е р г і й. А в мене були... Ти мені дала. Так ми скинулись. Валерик мав двадцять сім копійок, він витратився на подарунки родичам. У нього тут родичі.

Бабуся. Горілку пив?

С е р г і й. У вині, у вині, бабуню, істину шукав. У винищі. У чорнилі. А ще, знаєте, хороше слово — шмурдяк. Це кріплене. Горілку тільки до семи продають. На коньяк не вистачило. Шампанським не нап'єшся. То ми по шмурдяку вдарили натщесерце. У нас... (Гикає.) Закусити не знайдеться? (Спиняє погляд на пляшці.) А може, ще по чарочці, га? З улюбленим сином? З надією вашою. Я ж маю бути кращим од вас. Розумнішим. Пити маю більше. (Враз плаксиво.) Ну чого ви на мене так дивитесь? Не подобаюся? (Махає рукою.) А! Яка різниця!

Мама. Кошмар!

Сергій. Кошмар... Знайоме слово. Схоже на «Клош-мерль». До речі, ви читали? Рекомендую. (Натикається на столик.) Пардон.

Мама. Боже мій! Узавтра іспит. Що буде? Він же лика не в'яже.

Сергій. В'яжу. В'яжу лика... Лико. Навіть дуже. О, бабусю, я давно хотів тебе попросити. Навчи мене в'язати. Кажуть — заспокоює. А мені треба бути спокійним. У мене завтра відповідальний іспит. (Співає.) «Бабушка, отложи ты вязанье, заведи старый свой граммофон...» Ні, танцювати не будемо. Пізно. Вам не здається, що вже пізно? Батькам час спати.

Мама (кричить). Уранці ж іспит! Як ти смів насмоктатися?

С е р г і й. Це все від неправильного виховання.

Сплескує руками Мама.

(До Мами.) Бачиш, навіть у цей критичний момент тебе обурює не сам факт, а те, що я насмоктався перед іспитом. А якщо подумати — при чому тут іспит? І чи варто непокоїтись? Ви ж усе продумали і все влаштували. Навіть якщо у такому стані я з'явлюсь узавтра на іспит, мені поставлять п'ятірку. Адже правда?.. (Грайливо.) Ма-моч-ко! А з поведінки мені не знизять, якщо я так з'явлюся, га?

Мама. Вгамуй його, вгамуй його, Колю!

С е р г і й. Ну от. Усе «Коля» та «Коля». Як що — зразу «Коля». А авторитет матері як основоположного начала? Я не дуже розумно висловлюю свої думки? Тепер усі дуже розумні. Куди не кинь — самі вундеркінди. В кого не плюнь — у генія влучиш. Я не занадто брутальний? І от ці генії, вони дуже розумні, вони затикають за пояс електронно-обчислювальні машини, вони примушують червоніти своїх учителів і завдають сорому викладачам у вузах, вони ловлять на невігластві власних батьків і з трьох років обігрують усіх підряд у шахи; їх учать усього, усього-усього: англійської, музики, тенісу, балету, карате, фігурного катання; вони пишуть вірші, малюють, співають, чорт його знає, чого вони ще не роблять; до них ходять викладачі, які непритомніють, коли ти береш виделку у праву руку... Але цих геніїв не учать зовсім маленькій штучці, їх не вчать порядності. У шкільній програмі немає. У вузівській теж. Я цікавився. То що ж робити? Обходитись без неї. Але! Відкриваю маленький секрет. При цьому слід, навіть необхідно, говорити, що ти порядна людина. Цьому поки що вірять на слово. Атестат від тебе вимагають, диплом — покажіть, будь ласка, паспорт — пред'явіть, громадянине, а порядність... Отож-бо воно і є! Дякую за увагу. (Похитнувся.)

Зойкає Мама. Тато підхоплює сина, і так удвох вони зникають у кімнаті Сергія. Гасне світло. Ті ж декорації, ті ж люди. Здається, шо вони так і не розходилися з учорашнього вечора.

Б а б у с я. Не дзвонить.

М а м а. Не дзвонить.

Підняв голову, мовби хотів щось сказати Тато, передумав.

Хоч би все було добре.

Бабуся. Вже дванадцята година.

М а м а. Ну чому він не дзвонить? Бабуся. Певно, не склав іще.

Мама. Скільки ж можна! Я говорила по телефону з Клав-дією Миколаївною. Вона пообіцяла сама прийти на іспит. Невже щось сталося? Хоч би подзвонив, сказав, що ще не складав.

Бабуся (іронічно). Він зараз тільки про нас і думає.

Мама. Що їм наші нерви!

Лунає телефонний дзвінок.

(Хапає трубку.) Алло?.. Та ні, Господи! Ні, кажу. Ви помилились номером. (Роздратовано кладе трубку.) Саме зараз він із своїм ательє! Коли ж це скінчиться? Може, мені подзвонити у школу? (Ступає до телефону.)

Тато (різко). Ні! (Відхідливо.) Зачекай ще.

Мама. Так, мабуть, незручно. (Зиркає на наручний годинник.) П'ять хвилин на першу. Коли ж?

Телефонний дзвінок. Усі напружено дивляться на апарат. Мама у замішанні несміливо ступає до телефону, зупиняється.

Тато (хоче підійти сам, але теж завмирає, не наважується). Ну, чого ж ти?

Мама (кидається до телефону, знімає трубку). Алло! Серьожо! Хлопчику мій! Нарешті! Привіт-привіт! Що?! Боже мій! Яка синичка? Яка синичка, Серьоженько? Що ти отримав? Що ти отримав, Серьожо?

Подалися вперед, дивляться на неї Бабуся і Тато.

(Повільно опускає руку з трубкою.) Він сказав: «Привіт, синичко! Привіт...»

Гасне світло.

Завіса