Матері цілком слушно лають дітей, коли ті вдають сліпців, кривих, зизооких та жертв інших тілесних вад, бо це може якось зашкодити ніжному дитячому тілу, ба більше: не знаю, як це пояснити, але схоже на те, що доля часто, розважаючись, ловить нас на слові; буцімто на нас чекає недоля, щоб піймати на цьому; я чув про чимало випадків, коли люди, прикидаючись зболеними, потім і справді боліли.
Уже віддавна я призвичаївся прогулюватися, пішо чи кінно, з ціпком чи кийком у руках. Мені навіть подобається з якимсь замилуванням спиратися на палицю. Багато хто страшив мене, що доля колись оберне цю оздобу на костур. Я втішаюся тим, що був би першим у нашому роду подагриком.
Але продовжмо далі цей розділ і побалакаймо про сліпоту. Пліній розповідає про те, як одному чоловікові приснилося, що він отемнів, а назавтра він і справді осліп, зовсім не хворіючи попередньо. Буйна уява могла, як я вже десь казав, датися тут узнаки, і, здається, такої самої думки і Пліній; проте імовірніше, що якісь збурення, котрі позбавили його зору (хай медики при бажанні з'ясують їхні причини) і котрі відчував його організм, сталися спонукою до сну.
Додаймо ще один споріднений випадок: про нього розповідає в листі Сенека. «Знаєш (пише він до Луцилія), що Гарпаста, блазниця моєї дружини, зосталася в домі на мою голову: сам я не терплю таких почвар і, якщо маю охоту посміятися з блазня, мені зовсім не треба ходити далеко: я сміюся з себе. Аж це блазниця отемніла. Я розповідаю тобі про дивну, але правдиву подію: ця небога не чує себе сліпою і весь час в'язне до свого услужника, щоб той вивів її надвір, бо в хаті темно. Віриш, те, що видається нам кумедним, сидить у кожному з нас. Ніхто не знає, що він скупий чи жадібний: сліпі, ті вимагають поводиря, а ми блукаємо самі. Я не амбітний, кажемо ми, але в Римі годі жити інакше, я не тринькало, але місто штовхає на великі видатки; то не моя провина, якщо я оприскливий і ще не постатечнішав, у цьому винна моя молодість. Не шукаймо поза собою нашого нездужання, воно в нас, таїться в наших печінках. І саме тому, що ми не чуємо своєї хвороби, нам так важко зцілитися. Якщо не лікуватися завчасу, як же ми упораємося зі стількома виразками та болячками? Проте ми маємо такий гарний лік, як філософія; інші засоби дають нам утіху після одужання, а філософія і тішить нас і заразом оздоровлює».
Такі слова Сенечині; щоправда, ми одбігли від моєї теми, але читальник на цьому тільки виграв.
Розділ XXVI
Про палюх
Тацит розповідає, що в деяких варварських царків, коли ті прагнули скріпити свої зобов'язання, був звичай щільно прикладати докупи долоні своїх правиць, міцно зчіплюючи палюги; а коли перетиснений палець набрякав кров'ю, вони ранили пучки якимсь легким уколом і висмоктували навзаєм кров.
Лікарі запевняють, що палюх — пан над іншими пальцями і що латинська назва бецмана означає дужак. Греки іменують його контр-рукою, ніби уподібнюючи його до ще одної руки. Мені видається, що й латинці під цим слово розуміють всю руку:
Ні ласкаві слова, ані доторки ніжного пальця
Не могли вже збудити вигаслий пал.
У Римі вважалося знаком ласки притиснути докупи обидва пучаки й опустити їх:
Зичливий похвалить тебе обома пучаками.
неласки — підняти їх і наставити проти когось:
Досить бецман підняти, буде вбитий усяк.
Римляни звільняли від військової служби поранених у пучак, бо вони не могли міцно тримати в руці зброї. Август вилучив усе майно римського вершника, який одрубав палюхи обом молодим синам, аби врятувати їх від служби. А перед тим під час війни з італійцями сенат покарав Гая Ватієна на довічне ув'язнення і конфіскував усі маєтності за те, що той зумисне утяв собі бецмана лівої руки, щоб позбутися походу.
Хтось, не пам'ятаю вже хто, вигравши морську битву, наказав відрубати переможеним палюхи, щоб було зась воювати і веслувати.
Атенці відрізали егинянам палюхи, щоб позбавити їх переваги в мореплавстві.
У Спарті учитель карав дітей, кусаючи їм палюха.
Розділ XXVII
Боягузтво — мати жорстокості
Я часто чув прислів'я: боягузтво — мати жорстокості. Мені доводилося з досвіду спостерігати, що злослива і нелюдська жорстокість часто поєднується з жіночою чуйністю. Я зустрічав дуже лютих людей, яких легко було довести до сліз і які плакали з ледачого. Олександер, тиран Фери, не міг спокійно сидіти в театрі й дивитися трагедію з обави, що його підданці побачать, як він ячить, споглядаючи недолю Гекуби та Андромахи, тоді як сам він без жалю мордував стільки людей! Чи не душевна неміч змушувала таких людей впадати з крайності в крайність? Мужність, здатна виявлятися лише тоді, коли вона наражається на опір: