Можеш бринькати вправно на лірі, повний натхнення,
Буцім сам Кинфій тобі струни наладив її.
Але при такому присуді слід пам'ятати, що свою досконалість Верґілій найбільше завдячує Гомерові; саме Гомер його провідник і навчитель, і сам задум Іліади правив за взоровзір, що дав життя і буття великій і бозкій Енеїді. Але я зводжу не до цього свій обрахунок. Мені Гомер уявляється особистістю чудовною, якоюсь надлюдиною з інших мотивів. Сказати по щирості, я дивом дивуюся, як цей чоловік, який зумів своїм авторитетом створити сонм богів і домігся їхнього визнання, не став богом сам. Убогий сліпець, який жив тоді, коли науки ще не передбачали якихось спостережень і правил, він уже встановив їх і зглибив настільки, що для всіх праводавців, воєвод і письмаків, хай би там що вони заторкували — релігію, філософію з її різними школами або штуку, він слугував невичерпною криницею знань, а його книжки розсадником всіх мистецтв:
Краще й доладніше він, ніж Хрисипп або Крантор, повчає,
Що є гидке, що — прекрасне, що користь, що шкоду приносить.
або, як говорить інший:
з нього, немов з невичерпної тої криниці,
П'ють піерійську струю піснетворців уста.
а то ще один:
А додай сюди і супутців муз геліконських,
З ко'іх один лиш Гомер скіпетром заволодів.
і ще:
Всі нащадки воду для пісні з цієї криниці черпають,
Поділивши ріку на струмочки з багатства одного.
Скомпоновані ним найпрекрасніші у світі твори не вкладаються в жодні рямці і майже протиприродні; адже зазвичай речі у момент свого зародження недосконалі, вони потужніють, міцніють у міру зросту: а от Гомер на зорі поезії та інших багатьох мистецтв одразу добився зрілості, досконалості й завершеності. З цієї причини його можна назвати першим і останнім поетом, посилаючись на висловлене ще старожитніми про нього гарне свідоцтво, що Гомер не мав попередників, достойних того, щоб їх наслідувати, як не мав і спадкоємців, здатних наслідувати його. Гомерові слова, на суд Аристотеля, єдині слова, наділені рухом і життям, сповнені соковитої м'якоті. Олександер Великий, знайшовши серед лупу по Дарію коштовну шкатулу, звелів покласти в неї його Гомера, кажучи, що це його найліпший і найвірніший радця в усіх потребах воєнних. З цієї самої рації Клеомен, Анаксандридів син, казав, що Гомер — поет-спартанець, бо він найкращий учитель у воєнній справі. За Плутарховим судом, Гомерові належить особлива і висока похвала в тім, що він єдиний у світі автор, який ніколи не увірився і не остогид людям, постаючи перед читачем завжди новим, завжди вражаючи його несподіваною гожістю. Паливода Алківіад, зажадавши від якогось ученого мудя Гомерової книжки, дав йому по шиї паца за те, що той її не мав; це все одно, якби піп не тримав у себе молитовника. Ксенофан одного разу поскаржився Перонові, тиранові сиракузькому, що він через своє убозтво не має навіть за що утримувати двох послугачів. «Якже, — відповів той, — а ось Гомер був куди бідніший за тебе, а бач, годує їх десятки тисяч, хоча сам давно лежить у могилі».
Яку ж хвалу мав на увазі Панецій, коли узивав Платона Гомером філософів? Зрештою, яка слава може зрівнятися з його славою? Нічого не живе в устах людей таким повним життям, як його ім'я і його твори, нічого не люблять вони і не знають так, як Трою, Гелену прекрасну і війни через неї, яких, можливо, насправді й не було. Наші діти й досі носять імена, які він вигадав понад три тисячі років тому. Хто не знає Гектора й Ахілла? Не тільки деякі окремі роди, а й більшість народів шукають своїх начал у його вимислах. Хіба не писав Мехмед Другий, султан турецький, до папи Пія Другого: «Дивуюся, чому італійці змовляються і гуртуються проти мене? Хіба ми не випали з одних і тих самих троянців і хіба мені, як і їм, не лежить на серці — помститися за кров Гектора на греках, яких вони нацьковують на мене?» Хіба не висока ця комедія, в якій царі, републіканські зверхники та цезарі грають стільки сторіч Гомерові ролі? І чи не є ареною цієї вистави цілий світ? Сім грецьких міст зійшлося між собою у зваді за місце його народження: скільки слави воздає навіть сама темнота його походження!