Смирна, Родос, Колофон, Саламін, Хіос, Арго й Атени.
Другий — це Олександер Великий. Якщо зважити, з якого молоду він починав свої походи, з якими скупими засобами доконав свого чудового заміру, якого авторитету зажив у хлоп'ячих літах серед найбільших і найдосвідченіших вождів, які наслідували його; якщо зважити, яким він був щасливим щасницею у цих своїх зухвалих, як не безрозумних, чинах і вичинах —
Зносив усе, що йому на перешкоді стояло,
І торував собі радо дорогу між румовищ.
якщо зважити, що у віці тридцяти трьох літ він промандрував звитяжцем усю залюднену землю і за половину життя осягнув такого пишання своїх талантів, що не можна уявити його розвитку і зросту в доблесті і долі аж до схилу його віку, не визнаючи, що в ньому було щось надлюдське. Його жолдаки започаткували чимало монарших родів, а сам він зоставив по собі світ, поділений поміж чотирма наступниками, простим полковникам його війська, чиї потомки довгі сторіччя утримували згодом це потужне владицтво! А скільки він мав у собі високих прикмет: справедливість, витримка, гойність, дотримання обіцянок, любов до ближніх, людяне ставлення до переможених! Його вчинки і справді здаються бездоганними, як не рахувати деяких (їх негурт!), незвичайних і виняткових. Але ж годі вершити такі великі справи, непохибно пильнуючи засад справедливості. Про таких людей треба судити у всій сукупності їхніх справ і за високою метою їхніх намірів. Руїна Тебів, замордування Менандра і лікаря Гефестіона, страшна різанина сили перських полонеників і відділу індійських вояків з порушенням даного слова, цілковита заглада коссенців, аж до немовлят, — усі ці вибрики непрощенні. Що ж до Кліта, то переступ він одпокутував понад вину, і це, як багато чого іншого, свідчить про його поштиву вдачу. Це була натура, глибоко схильна до добра; якось дуже слушно було сказано про нього, що чесноти він мав від природи, а вади від фортуни. Що ж до того, що він був трошки хвалько і не терпів людської пригани, або смертовбивств, жакування і шарпання, які він робив ув Індії, то це, як на мене, треба поставити на карб його молодості і просто казковій щасливості його зірки. Хто охопить стільки його цнот воєнних: пильність, передбачливість, витримка, тямущість, швидкість, великодушність, сміливість, везіння (якби нас у цьому не урозумляв авторитетний відгук Ганнібалів, ми б визнали його за першого поміж людьми). Та ще й не забуваймо його рідкісних обдаровань і прикмет, майже аж до чуда; його гордовитої постави і всієї його шляхетної поведенції при молодому, рум'яному й огнистому личку:
Наче Люцифер ясний, в Океанових хвилях омитий,
Поміж ясними зірками Венері з усіх найлюбіший,
В час, коли людям своє він священне покаже обличчя
Й темінь розгонить.
а потім його незмірні знання, його вікопомна слава, чиста, нескаляна, вільна від плям і заздрощів, отож ще довго по його смерті тривала побожна віра, що медалі з його зображенням ощасливлюють тих, хто носить їх на собі. Ні про одного царя чи князя історики не написали стільки, скільки написали самі царі й княжата про його подвиги. Ще й нині магометани, гордуючи всякою іншою історією, опріч власної, приймають і шанують його дієпис, у вигляді особливого привілею. Хто візьме це все до уваги, визнає, що я мав рацію прекладати його над самого Цезаря, який єдиний міг би змусити мене захитатися при виборі. Годі заперечити, що в Цезареві подвиги вкладено більше дарувань, проте везіння більше в Олександрових чинах і вичинах. У багатьох речах вони не поступаються одне одному, а в деяких верх навіть за Цезарем. Це були два вогні або два бурчаки, які збурили світ на двох різних його краях:
Мов пожар, що огорне
Висохлий ліс з двох боків, і тріщить в нім галуззя лаврове,
Чи як в стремлінні швидкому з гірських верховин у долину
З клекотом спінені ріки біжать і на власній дорозі
Нищать усе і руйнують.
І хоть Цезарева амбіція була поміркованіша, та вона була така згубна і зловорожа через те, що обрала собі за лиху мету загладу всього краю й викликала занапащення цілого світу, отож, усе разом зібравши і поклавши на шальки, я не можу не стати на бік Олександра.