Як підказує досвід історії, ніколи не бувало пророка не лише в себе вдома, а й у своїй батьківщині. Так само і в дрібницях. Подальший жалюгідний приклад відтворює все те, що можна було б показати і на прикладах великих. Під небом моєї Гасконі мене вважають за дивака, бо я компоную і друкую книжки. Що далі від моєї оселі, то більше я значу в очах тих, хто знає мене. В Ґієні я купую у видавців, деінде — вони купують мене. На таких речах і ґрунтується поведінка тих, хто, живучи і перебуваючи серед своїх сучасників, таїться від них, аби по смерті своїй і зникненні залучити собі славу. Щодо мене, то я не женуся за нею. Я чекаю від світу не більше того, що мені він дав. Отож, ми з ним квити.
Декого захоплений люд проводжає зі зборів до дверей його житла; та разом з парадним одягом він розлучається і з роллю, яку він щойно виконував, і падає тим нижче, чим вище його піднесли: всередині, в ньому самому, все безглуздо і паскудно, і навіть якщо в ньому панує внутрішній лад, треба мати бистрий і тверезий розум, аби підмітити те в його звичках і непоказних учинках буденщини. Додамо до того, що стриманість — похмура і понура чеснота. Рватися при облозі фортеці у пролом, очолювати посольство, правити людом — це все оточене пишнотою і звертає на себе увагу всіх. Проте лаяти, сміятися, продавати, платити, любити, ненавидіти і гомоніти зі своїми і з собою самим м'яко і дотримуючись завше справедливості, не піддаватися слабкості, незмінно залишатися самим собою — це річ рідкісніша, важча і непоказніша. Життю, що минає на самоті, хай би що казали про це, відомі такі самі, якщо не складніші і важчі, обов'язки, які відомі життю, що не замикається в собі. І приватні особи, говорить Аристотель, служать чесноті тяжче і самовідданіше, ніж ті, хто на сидить на високих стільцях. Ми готуємося до славних подвигів, спонукувані більше жагою слави, ніж своїм сумлінням. Найкоротший шлях до здобуття слави — це робити по совісті те, що ми робимо задля слави. І одвага Олександра, явлена ним на бойовищі, набагато поступається, по-моєму, звазі, яку виявив Сократ, чиє існування було скромне і непомітне. Я легко можу собі уявити Сократа на місці Олександра, але Олександра на місці Сократа уявити собі не можу. Якби хтось спитав Олександра, що він уміє робити, той би відповів: підкоряти світ своїй владі; якби хтось звернувся з тим самим до Сократа, він неодмінно сказав би, що він уміє жити, як подоба людям, себто згідно з приписами природи, а для цього потрібні ширші, глибші і корисніші знання. Цінність душі полягає не в тому, щоб високо возноситися, а щоб бути статечною, її велич розкривається не у великому, а в повсякденному. Ті, хто судить про нас, вивчивши нашу сутність, не надають великої ваги блиску наших публічних учинків і вважають, що то не більше, ніж струмені і краплі чистої води, винесеної на поверхню з тванистого і топкого ґрунту. Так само ті, хто судить про нас з нашої зовнішньої пишноти, висновують, виходячи з неї, і про нашу внутрішню сутність і ніяк не можуть узгодити тих звичайних властивостей, подібних до їхніх власних, з іншими якостями, які викликають їхній подив і такі недосяжні для нас. З цієї причини ми і надаємо бісам звірячої подоби. Хто ж здатний уявити собі Тамерлана іншим, ніж з піднятими бровами, роздутими ніздрями, грізним видом і величезного зросту, яким обдаровує його наша вражена славою його імені уява. І якби хтось дав мені колись побачити Еразма, мені було б важко стриматися, щоб не вважати афоризмом і апофтегмою мудрості геть усе, що він сказав би своєму пахолкові чи домоврядниці.
Ми куди легше можемо уявити собі верхи на стульчакові чи на жінці якогось ремісника, ніж великого цабе, такого поважного з постави і вченості. Нам здається, ніби вони з тих високих тронів не знизилися б до такої буденщини. Нерідко буває, що гріховні душі під впливом якогось поштовху зовні творять добро, тоді як душі глибоко доброчесні, з тієї чи іншої причини, зло. Отож судити про них слід лише тоді, коли вони у спокійному стані, коли в ладу самі з собою; або, принаймні, коли вони відносно спокійні і ближче до своєї природної безпосередності.