Беручи до уваги мудрість Сократа і деякі обставини його засудження, я наважуюся гадати, що він сам певним чином сприяв тому, що сталося, зумисне даючи всьому йти своєю чергою, — адже він досягнув сімдесяти років і знав, що його блискучому і діяльному розумові доведеться в близькому майбутньому ослабнути, а властивій йому проникливості — померкнути.
Скільки перетворень я спостерігаю щодня, яких завдає у моїх знайомих старість! Вона — могутня хвороба, що нападає природно і непомітно. Треба мати великий запас знань і велику передбачливість, аби уникнути ґанджі, якою вона нас обдаровує, або, принаймні, сповільнити розвій її. Я відчуваю, що попри всі мої оборонні споруди вона п'ядь за п'яддю відтісняє мене. Я держусь скільки змога. Але я не знаю, куди врешті вона мене заведе. У всіх випадках я хочу, щоб знали, звідки саме я впав.
Розділ III
Про три види спілкування
Не слід раз і назавше приліплятися до своїх звичаїв і нахилів. Найголовніша із наших здібностей — це уміння пристосовуватися до найрозмаїтіших звичаїв. Неухильно притримуватися своєю охотою або через конечність одного й того самого способу життя — означає існувати, а не жити. Кращі душі — ті, в яких більше гнучкості і розмаїття.
Ось справді лестивий відгук про Катона Старшого: Його гнучкий розум настільки різносторонній, що, до чого б не брався, здавалося, ніби він народжений тільки для одного цього. Тит Лівій, XXXIX, 40.
Якби мені дано було витесати себе на свій смак, то нема такої форми — хоч би яка прекрасна вона була, — в яку я бажав би втиснутися, з тим щоб ніколи вже з нею не розлучатися. Життя — це нерівний, неправильний і багатоманітний рух. Незмінно іти за своїми нахилами і бути настільки під їхньою владою, щоб не могти відступитися від них або нагнути їх під свою волю, означає не бути самому собі другом, тим паче паном; це означає бути рабом самого себе. Я оце згадав про це, бо мені не так-то легко здихатися одної нестерпної властивості моєї душі: зазвичай вона захоплює саме те, що для неї важко, і лише цьому вона віддається з жалом і сповна. Хоч би який складний був предмет, яким їй випадає клопотатися, вона залюбки ускладнює його і надає йому такої ваги, що їй доводиться витрачати на нього всі свої сили. З цієї причини її нецікавість для мене дуже болісна і шкідливо відбивається на моєму здоров'ї. Більшості умів, аби стрепенутися й ожити, потрібні нові враження; по-моєму, одначе, вони більше потрібні на те, щоб прийти в себе і заспокоїтися. Пороки дозвілля треба працею долати. Сенека, Листи, 56. Його найголовніше і найревніше заняття — самопізнання. Книжки для нього — своєрідний відпочинок, що відволікає його від усепоглинального діла. Перші ж виниклі в ньому думки зразу збуджують його, він прагне на всякому виявити свою потугу: він намагається вразити то дотепом, то строгістю, то гожістю; він стримує себе, вгамовує, покріплює дух. В собі самому набуває він спонуку до діяльності. Природа дала йому, як і всім, достатньо приводів до корисних роздумів і широкий простір для відкриттів і міркувань.
Для всякого, хто вміє ґрунтовно промацати свої можливості і повною мірою використати їх, роздуми — могутній і повноцінний спосіб самопізнання; я волію самостійно кувати свою душу, а не прикрашати її позиченим добром.
Нема заняття простішого і воднораз складнішого, ніж гомоніти зі своїми думками — все залежить від того, яка розмовна душа. Найбільші душі роблять це заняття своїм ремеслом — для яких жити — це мислити. Цицерон, Тускуланські розмови, V, 28. Природа настільки сприяє цій нашій особливості, що нема нічого, чим могли б ми займатися довше, і нема діла, якому віддавались би з більшою сталістю і більшою готовністю. «У цьому, — мовить Аристотель, — і є праця богів, що творить і їхнє щастя, і наше». Читання служить саме для того, щоб, розширюючи мій кругозір, будити мою думку, аби завантажувати мій розум, а не пам'ять.