Хто умирає у сутичці, не випускаючи з рук зброї, той не приглядається зарані до смерті, не відчуває її і не помишляє про неї; його захоплює бойове завзяття. Один із моїх знайомих, людина порядна і правдива, упавши якось під час поєдинку в огородженому місці, усвідомлюючи, що його противник, поки він лежав на землі, завдав йому дев'ять чи десять ударів кинджалом, і чуючи, як він сам згодом мені розповідав, голоси оточуючих, що навперебій умовляли його подбати про свою душу, не надавав цим крикам жодної ваги і думав лише про те, як би скочити на ноги і відомстити за себе. І він убив свого супротивника у цьому ж герці.
Велику послугу зробив Люцію Силану той, через кого йому оголошено вість про його засудження: почувши відповідь Силана, що він готовий умерти, але тільки не від злочинної руки, цей глашатай цезаревої волі разом зі своїми воїнами кинувся до Силана, щоб схопити його, а що той уперто відбивався, пустивши у хід кулаки і ноги, убив його в цій борні; викликавши в ньому раптово розпаленілий бурхливий гнів, він позбавив його, отож, від утяжливої думки про вготовану йому повільну і болісну смерть.
За таких обставин ми завше думаємо про що завгодно, але не про неї: нас тішать і підтримують надії на інше, краще життя, або надія на майбутні чесноти наших дітей, або смакування наперед майбутньої слави нашого імені, або думка про те, що світ, який ми покидаємо, — не більше як притулок скорботи, або мрії про помсту, що загрожує тим, хто спричиняє нам смерть,
Я надіюсь про те, як живуть справедливі
Божі ще сили, зазнаєш ти кари на скелях, Дідону
Кликати будеш по імені часто…
І про все я дізнаюсь —
Дійде ця вістка до духів підземних.
Коли Ксенофонту повідомили про загибель у битві під Мантінеєю його сина Грилла, він, з вінком на голові, приносив жертви богам. Ошелешений цією звісткою, він швиргонув вінком на землю, але потім, чуючи розповідь про те, що сталося, і збагнувши, що ця смерть була справді геройською, підняв його і знову надів на голову.
Навіть Епікур — і він також — утішив себе перед своєю кончиною думками про вічність і корисність написаних ним творів. Труднощі, що обіцяють славу і розголос, переносяться легко. Цицерон, Тускуланські розмови, II, 24. І Ксенофонт мовить, що точно така сама рана і такі самі труднощі і тяготи випадають воєначальникові не менше, ніж воїнові. Узнавши, що перемога лишилася за ним, Епамінонд зміцнів духом і прийняв смерть з дивовижною твердістю. У цьому утіха, у цьому полегкість у найтяжчих стражданнях. Цицерон, Тускуланські розмови, II, 24. Незчисленно схожі з цими обставини заводять, відволікають і позбавляють нас роздумів про смерть як таку.
Навіть доводи філософів лише злегка доторкаються до неї, не добираючись до її сутності і ледве ковзаючи по її оболонці. Найперший мислитель, великий Зенон, ганячи смерть, сказав так: «Ні одне зло не заслуговує пошани; смерть заслуговує її; виходить, вона зовсім не зло», а ганячи пияцтво — таке: «Ніхто не здумає довіряти свою таємницю заливасі; всякий довіряє її лише розумній людині; виходить, розумна людина не може бути заливаною». Чи бувають подібні доводи і мета? Мені приємно бачити, що ці зразкові душі не можуть здихатися деяких властивостей, що ріднять їх з ними.
Хоч би якими досконалими людьми вони були, це, одначе, всього-на-всього люди, та й квит.
Жага помсти — пристрасть вищою мірою солодка; їй властива деяка велич, і вона цілком природна; я дуже це добре бачу; хоча особистого знайомства з нею і не звів. Щоб відвернути від неї одного юного державця — це сталося зовсім недавно, — я не став розводитися про те, що як вам ударять по одній щоці, слід ради сумирності підставити другу; не став я йому переповідати і всілякі трагічні події, зображувані поетами, як наслідок цієї жаги. Про все це я не обмовився ні словечком і прагнув лише того, щоб навчити його відчувати красу зовсім іншої картини, малюючи йому пошану, любов і доброзичливість, яких він може досягнути, виявляючи поблажливість і доброту; і я відвернув його від марнославства. Ось так робляться такі діла.
Якщо вас охоплює надмірно палка закоханість, вам слід розвіяти її; і радять цілком правильно, в чому я не раз і з користю для себе переконувався на досвіді; розподіліть її між кількома бажаннями, одне з яких, якщо ви того захочете, може бути головним і основним, але з побоювання, як би воно не застувало всю решту і неподільно не панувало над вами, ослабляйте і стримуйте це бажання, поділяючи і відвертаючи його все знову і знову: