Мужністю я озброююся переважно для терпіння, а не для досягнення якихось бажань. Їх у мене не менше, ніж у когось іншого, і надаю я їм не менше свободи і самоуправства. А проте мені і не спадало мріяти ні про державу і престоли, ні про велич, яку здобуваєш на такому високому становищі. Я на це не важуся, бо надто себе люблю. Якщо я і рвуся до росту, то не в висоту, і пристосовуюся до всього, що дому перешкоджає: я хочу зростати в тому, що мені доступно, досягаючи більшої рішучості, розважливості, привабливості і багатства. Але загальна шана, але могутність влади переважно діють на мою уяву. І, на противагу одній великій людині, я волію бути другим чи третім у Періґе, ніж першим у Парижі або принаймні, не кривлячи душею, посідати в Парижі радше третє, ніж найперше місце. Я не хочу бути ні такою жалюгідною і нікому невідомою істотою, щоб не доводилося вступати в суперечки з воротарем, ні через силу пробивати собі дорогу серед юрби, що обступає мене з великим обожнюванням. Мене й самою долею і особистими нахилами призначено до певного середнього становища. І всім своїм життєвим поводженням і починаннями своїми я показав, що завжди радше відступлюся, ніж стану перескакувати через щабель, визначений мені Господом Богом з народження.
Усякий справедливий стан є тим самим і справедливим і найзручнішим.
Бувши від природи обачним, я, в гонитві за щастям, шукаю не стільки висоти, скільки легкості досягнення.
Але якщо серцю моєму бракує мужності, то зате воно щире, що й змушує мене прямо говорити про його неміч. Якби мені довелося провести таке порівняння: з одного боку, життя Люція Торія Бальби, людини шляхетної, гарної, освіченої, здорової, який міг і вмів користуватися всіма радощами і насолодами буття, вів існування спокійне і незалежне, укріпивши душу проти страху смерті, забобонів, страждання і всіх клопотів, що неминуче випадають на долю людини, і врешті зустрів смерть у бою, зі зброєю в руках боронячи отчизну; з другого — життя Марка Регула, всім відомого своєю величчю і доблестю, — і його достославний кінець; одне — не відмічене людським поговором і хвалами; друге — осяяний славою приклад людям. Я без сумніву сказав би про них так само, як Цицерон, якби володів такою ж мірою мистецтвом слова. Але якби я міряв своєю міркою, я додав би також, що перше настільки ж підходить мені і моїм пориванням, які я зіставляю зі своєю природою, наскільки друге від них далеке, що до другого я можу поставитись лише з найбільшим захопленням, а перше залюбки б наслідував на ділі. Приймімо ж ту свою величину, яку дано нам у житті і з якої ми виходимо.
Противні мені і владицтво, і покірність.
Отан, один із семи, що мали право важити на трон Персії, ухвалив рішенець, який і мені до мислі: він передав співтоваришам своє право досягти верховної влади шляхом обрання або ж волею фортуни за тієї лише умови, що йому і його близьким надана буде можливість жити в Перській державі, не користуючись владою, але й не підкоряючись нічому, окрім давніх звичаїв, і маючи всю ту свободу, яка не ламає їх — так, щоб не повелівати і не виконувати ніяких повелінь.
Найважче, на мій погляд, і найтрудніше на світі діло — це гідно царювати. Помилки, зроблені королями, я суджу поблажливіше, ніж це взагалі ведеться, бо зі страхом думаю про тяжку ношу, покладену на правителів. Важко пильнувати міру у могутності такій безкраїй. І треба сказати, що для чесноти тих із них, хто від природи не такий шляхетний, величезне випробування посідати місце, де не можна зробити нічого хорошого так, щоб це одразу не було враховано і зважено, де найменше добре діло, зроблене вами, торкається стількох людей зараз, і де своєю зовнішньою поведінкою ви впливаєте передусім на народ, суддю недостатньо справедливого, якого легко і обдурити, і вдовольнити.
Мало є на світі речей, про які ми здатні висловити безстороннє судження, бо серед нас мало таких, які так чи інакше не переслідували б користі. Вище і нижче становище, владицтво чи підкорення природним чином пов'язані із суперництвом і опором, неминуче і незмінно протистоять один одному. Ні тому, ні тому не можу я вірити, коли вони судять про права суперника: хай же говорить розум, бо він непохитний і безсторонній, коли ми йому довіряємося. Без малого місяць тому я проглянув дві книжки шотландських авторів, що сперечалися з цього приводу. Прибічник народовладдя вважає, що король — нижче биндюжника; поклонник монархічної влади підносить його з могутності влади на кілька сажнів над самим Паном-Богом.