І все ж я знав одного чолов'ягу, чию пам'ять я високо шаную, який, попри все, серед великих наших напастей, коли у нас так само не було ні законності, ні правосуддя, ні посадовців, що чесно виконують свої обов'язки, носився з думкою оприлюднити деякі свої пропозиції щодо дріб'язкових новацій у вбранні, на кухні і в процесі судочинства. Це все — не більше як забави, якими годують погано керований люд, щоб показати, що про нього не зовсім забули. Нічим іншим не займаються також і ті, які щокроку забороняють погрузлому в мерзенних пороках народу ті чи інші вислови, танці та ігри. Не час митися і чиститися, коли тебе тіпає злослива лихоманка. І одним спартанцям було до снаги зачісуватися й чепуритися перед тим, як кинутися назустріч загрозливим для життя небезпекам.
Щодо мене, то мені притаманний протилежний і поганий звичай: якщо у мене стоптався черевик, то я так само косо застібаю і сорочку і кирею; я ненавиджу чепуритися наполовину. Коли я потрапляю у халепу, я поринаю з головою в свої болещі, віддаюся розпуці і, навіть не пробуючи устояти на ногах, падаю, за прислів'ям, як сокирище за сокирою; я переконую себе, що все йде гаразд і що боротися безглуздо: все має бути добре або все — зле.
Моє щастя, що спустошення нашого краю збігається в часі зі спустошеннями, вчиненими у мені моїм віком: якби громадські негаразди затьмарювали радощі моєї юності, вони були б для мене куди важчими, ніж тепер, коли вони тільки поглиблюють мою журбу. Словами, якими я озиваюся на біду, — це слова, навіювані мені досадою; моя відвага, замість скулитися, стає дибки. На відміну від всієї решти, я куди благочестивіший за гарних, ніж за поганих обставин, ідучи в цьому за Ксенофонтовими настановами, хоча й не поділяю його підстав; і я охочіше звертаю зворушені зори до неба, щоб віддячитися йому, ніж на те, щоб запобігти його ласки. Я більше дбаю про зміцнення мого здоров'я, коли воно мені усміхається, ніж про те, аби його повернути, коли воно занапащене. Мене дисциплінує і навчає добробут, подібно до того, як інших — злигодні і канчуки. Люди звичайно здобувають чесність у нещасті, ніби щастя несумісне з чистим сумлінням. Удача — ось що найдужче спонукає мене до поміркованості й скромності. Просьба мене завойовує, погроза відтручує; доброзичливість в'є з мене вірьовки, страх робить мене непохитним. Серед людських рис широко поширена така: нам більше подобається незвичне й чуже, ніж своє, і ми божествимо рух і зміни.
I денне світло обливає нас ласкавим током,
Бо повсякчас летить до нас, змінивши коней.
Цю схильність поділяю і я. Хто тримається протилежної крайності, а саме — вдовольняється самим собою, над усе цінує те, чим володіє, і не визнає нічого прекрасного поза тим, що бачить власними очима, то як не мудріший за нас, то безперечно щасливіший. Я нітрохи не заздрю його премудрості, але щодо сумиру його душі, то тут, визнаю, мене беруть завидки.
Ця жадоба нового і незнаного чимало сприяє підтримці у мені жаги до мандрів; а втім, тут діють на мене й інші причини. Я залюбки відволікаюся від управління моїми господарськими справами. Звісно, є відома перевага в тому, щоб розпоряджатися, хай навіть у клуні, і тримати у шорах всіх домівників, але така втіха надто одноманітна і втомлива. І, крім того, з нею безперестань пов'язані численні і важкі клопоти: то вас гнітить убозтво і затурканість ваших чубріїв, то сварка між сусідами, то замахи з їхнього боку на ваші права:
Ні лоз нищитель, град, не страшний йому,
Ні примхи ґрунту: то він розмок увесь, —
Маслина скаржиться, — то висох,
То заморозив її узимку.
І до того ж, ледве чи на півроку раз Господь пошле погоду, яка цілком би влаштовувала нашого ратая, і при цьому, якщо вона благодатна для виноградників, то як би не пошкодила лукам:
Часом то сонце ефірне пекти почне, то недоречно
З неба проллються дощі, то пронизлива паморозь ляже,
То нищівний буревій закружляє, бува, серед поля.