Чом би не взятись тобі за те, що корисне,
Плести корзини з лози чи з очерету зеленого?
Ми забиваємо собі памороки абстракціями і міркуваннями про всезагальні причини й наслідки, що чудово обходяться і без нас, і полишаємо осторонь наші справи і самого Мішеля, який нам усе-таки ближче, ніж будь-хто інший. Тепер я найчастіше сиджу безвиїзно у себе вдома, і я був би задоволений, якби мені тут подобалося більше, ніж будь-де інде.
Ось куди я йду, щоб зустріти старість;
Війни бачив я, находивсь, наплававсь —
Час одпочити.
Не знаю, чи судилося це мені. Я був би задоволений, якби покійний батько замість якоїсь частки спадщини залишив мені по собі таку ж палку любов до свого господарства, яку на старості він відчував до нього сам. Він був по-справжньому щасливий, бо узгоджував свої бажання з дарованими йому долею можливостями й умів радіти тому, що мав. Хай би скільки філософія, що суспільними питаннями займається, винуватила моє заняття в ницості й яловості, може статися, і мені воно колись так само полюбиться, як батькові. Я дотримуюся тієї думки, що найдостойніша діяльність — це служити громаді і приносити користь багатьом. Плоди хисту, доблесті і всякого іншого обдарування здаються нам найсолодшими, коли ми ділимося ними з кимось іншим. Цицерон, Про дружбу, 19. Щодо мене, то я відступаю від цього, почасти свідомо (добре розуміючи, яку велику ношу накладає така діяльність, я так само добре розумію, які жалюгідні сили я міг би до неї докласти; адже навіть Платон, найбільший знавець усього, пов'язаного з політичним ладом, — і він від неї ухилився), частково з боягузтва. Я вдовольняюсь тим, що насолоджуюсь довколишнім світом, не обтяжуючи себе клопотом про нього; я живу життям, яке всього-на-всього просте і не є тягарем ні мені, ні іншим.
Ніхто з більшою охотою не уліг би волі якоїсь сторонньої людини і не вручив би себе її опіці, ніж це зробив би я, коли б мав таку людину. І одне з моїх теперішніх уявлень полягає в тому, щоб відшукати собі зятя, який умів би плекати мої старі роки і заколисувати їх і якому я передав би повну владу над моїм майном, щоб він ним керував, і ним користувався, і робив те, що роблю я, і добував з нього, без моєї участі, прибутки, які я добуваю, за умови, що він докладе до всього цього душу, воістину вдячну і приязну. Але про що розводитися? Ми живемо у світі, де чесність навіть у власних дітках — річ нечувана.
Служник, що відає в подорожах моєю скарбницею, розпоряджається нею на свій розсуд і безконтрольно: він міг би шахраювати, і звітуючи переді мною; багато хто, боячись бути ошуканим, штовхнули інших на ошуканство і, підозрюючи іншого, надали йому право на шахрайство. Сенека, Листи, 8; властива мені впевненість у моїх людях ґрунтується на тому, що я їх знаю. Я ні в кому не підозрюю пороків, поки не побачу їх власними очима, і більше покладаюся на людей молодих, бо вважаю, що їх ще не встигли розбестити лихі приклади. Мені приємніше двічі на місяць почути про те, що мною витрачено чотири сотні екю, ніж щовечора тішити свій слух докучними повідомленнями про якісь три, п'ять чи сім екю. При всьому цьому я втратив від крадіжок такого роду не більше, ніж усякий інший. Щоправда, я сам сприяю своєму невіданню; я свідомо підтримую у собі неспокій і невідомість щодо моїх грошей, і дещо я навіть задоволений, що у мене є простір для сумнівів. Слід залишити трохи місця і нечесності і нетямі вашого челядинця. Якщо нам взагалі вистачає на задоволення наших потреб, то не заважаймо йому підбирати ці розкидані після жнив колоски, цю зайвину від щедрот вашої фортуни. Зрештою я не стільки розраховую на відданість моїх людей, скільки не зважаю на завдану ними шкоду. О гидомирне й безглузде заняття — без кінця клопотатися своїми грішми, знаходячи утіху в їхньому перебиранні, зважуванні і перераховуванні! Ось, воістину, шлях, яким у нас тихою сапою вповзає ненатлість.
Протягом вісімнадцяти років я керую своїм майном і за весь цей час не зміг змусити себе ознайомитися ні з паперами на володіння ним, ні з найважливішими з моїх справ, знати які і потурбуватися про які мені вкрай необхідно. І причина цього не у філософській зневазі до благ земних і минущих; я аж ніяк не вирізняюся настільки вишуканим смаком і ціную їх, принаймні, за їхньою дійсною вартістю; ні, причина тут у лінощах і недбальстві, непрощенних і дитинних. Чого я тільки не зробив, аби лиш ухилитися від читання якогось контракту, аби лиш не порпатися в пилявих документах, я, невільник свого ремесла, або, ще гірше цього, в чужих документах, чим займається стільки людей, дістаючи за це винагороду. Єдине, що я вважаю за справді вартісне, — це турботи і праця, і я прагну лише одного: остаточно зледащіти і пройнятися до всього байдужістю.