Выбрать главу

Але ж — о сором! — скільки-то ран завдав

Брат брату в Римі! Що ж бо спинило нас?

На що не йшли ми, нечестиві?

Хто вже занесений меч одкинув

Задля богів хоч?

Горацій, Оди, 35, 33—38
Пер. Андрія Содомори

Та все ж я не зважуюся сказати:

Візьмись сама богиня Спасіння,

Не спасла б цього роду й вона.

Теренцій, Брати, IV, 244—245

Ми, мабуть, ще не дійшли до останньої межі. Збереження держави є, певне, річ за межами нашого розуміння. Державний лад, як твердить Платон, — це щось надзвичайно потужне і не дуже підвладне розпаду. Нерідко воно існує й далі, попри смертельні недуги, що підточують його зсередини, незважаючи на незграйність несправедливих законів, незважаючи на тиранію, незважаючи на розбещеність і невігластво посадовців, розперезаність і бунтівливість люду.

У всіх наших мінливостях долі ми звертаємо зори до того, що над нами, і дивимося на них, кому краще, ніж нам; порівняймо ж себе з тим, що під нами; нема такого нетяги, який не знайшов би тисячі прикладів, здатних доставити йому втіху. Наша провина, що ми більше думаємо про майбутнє лихо, ніж про минуле. «Якби, — говорив Солон, — усі нещастя було зібрано в одну купу, то не знайшлося б жодної душі, яка б воліла за краще зостатися у своєму горі, аби лиш не брати участі у законному поділі купи напастей і не дістати свого паю». Наша держава занедужала; але ж інші держави хворіли, бувало, ще поважніше і тим не менше не загинули. Боги тішаться нами наче опукою і швиргають нас на всі боки:

Людьми гуляють боги мов м'ячем.

Плавт, Полоненики, Пролог, 24

Зірки обрали державу римську, аби на її прикладі показати свою потугу. Вона пізнала найрозмаїтіші форми, пройшла крізь усі випроби, яких тільки може зазнати держава, через усе, що приносить лад і нелад. Хто ж може розпачувати у своєму становищі, знаючи про потрясіння та удари, яких вона зазнала і все-таки вистояла? Якщо панування на великих просторах є ознакою здоров'я і міцності держави (з чим я аж ніяк не можу погодитися, і мені подобаються слова Сократа, який радив Нікоклу не заздрити державцям, що володіють великими царствами, а заздрити тим із них, які зуміли зберегти за собою те, що випало на їхню долю), то Рим ніколи не був здоровіший, ніж у той час, коли він був найхоровитішим. Найгірша з його форм була для нього найблагодатнішою. За перших цезарів у ньому насилу простежуються будь-які ознаки державного ладу: це найстрашніша і найбезглуздіша мішанина, яку тільки можна собі уявити. І все ж він зберіг і зміцнив цей свій лад, зостався не якоюсь крихітною монархією з обмеженими межами, а став властителем багатьох народів, таких різних, таких віддалених, таких вороже до нього налаштованих, таких несправедливо керованих, таких підступно скорених:

Жодному людові не дає доля

Карати тих, хто панує

На суші і морі.

Лукан, І, 138-140

Не все, що хитається, падає. Кістяк такого величезного утворення держиться не на одному цвяхові, а на безлічі їх. Він держиться уже завдяки своїй давнині: він подібний до старих будов, що втратили через свій вік підпору, на якій вони спочивали, без тиньку, без зв'язку, і все ж він не рушиться і підтримує себе своєю вагою,

Не стоїть він на цупкому корінні,

Лиш вагою своєю тримається.

Лукан, І, 138