Доброзичливість читальників додала мені трохи більше смілості, ніж я від себе чекав. Але нічого я так не боюся, як увіритися; я волів би накликати на себе гнів, але тільки, боронь Боже, не набриднути, як зробив один учений мій сучасник. Похвала завше і всюди приємна, хоч би звідки вона йшла і хоч би що її викликало, але щоб по-справжньому навтішатися нею, треба бути обізнаним з її підставами. Навіть вади находять собі поклонників. Визнання з боку темної юрби рідко коли попадає в саму точку, і я, мабуть, не помилюся, якщо скажу, що писання, над усе піднесені в мою добу на щит народною чуткою, — найгірші. Звичайно, я глибоко вдячний поштивим і порядним людям, що відзначили своєю доброзичливістю мої немічні зусилля. Прогріхи в обробці ніколи не давали так явно навзнаки, як тоді, коли матеріал не може сам за себе постояти. Не вини ж мене, читальнику, за ті з них, які закралися сюди з примхи і з недбальства іншого: кожна рука, кожний робітник вносить сюди свої власні. Я не втручаюся ні в правопис — єдине моє бажання, щоб не відступали від загальноприйнятого, — ні в пунктуацію: я мало обізнаний як з тою, так з тою. Коли мене позбавляють всякого сенсу, я не дуже-то про це журюся, бо тут з мене знімається принаймні відповідальність; але де його спотворюють або вивертають на свій власний лад, як це часто трапляється, там мене, можна сказати, остаточно занапащають. Принаймні, якщо те чи інше судження скроєне не моєю міркою, порядна людина має вважати його не моїм. Дізнавшись, який я мало старанний і своєрідний, всякий легко повірить, що я охочіше продиктую ще стільки Проб, аби лиш не закабаляти себе переглядом цих ради внесення в них дрібних виправлень.
Я вже казав, що, зійшовши у найглибшу рудню, щоб добувати цей новий метал, я не тільки позбавлений близького спілкування з людьми інших норовів, ніж мої власні, й інших поглядів, що згуртовують їх в особливу групу і відчужують від решти, але я наражаюся на небезпеку з боку тих, кому рішуче все дозволено і хто в таких поганих взаєминах з правосуддям, гірше за які і уявити собі годі, що й робить їх вкрай нахабними і розпусними. Якщо врахувати всі стосовно мене обставини, я не бачу нікого серед нас, кому відстоювання законності обходилося дорожче, ніж мені, беручи до уваги і втрату можливих винагород, і прямі збитки, як кажуть наші правники. І хоча інші роблять у цьому сенсі куди менше, ніж я, в чому неважко переконатися на точних терезах, вони все ж корчать із себе зухів, хвалячись своєю різкістю і гарячністю.
Являючись домом, у всі часи незалежним, широко одвідуваним і відкритим для всіх (бо я не дозволяв себе спокусити і поставити на службу війні, в яку найохочіше втручаюся тоді, коли вона якнайдалі від мене), дім мій заслужив всенародну любов і вдячність, і було б важко ганити мене на моїй купі гною; і все ж я вважаю за позитивне і рідкісне диво, що він усе-таки зберігає, сказати б, свою незайманість — адже в ньому ні разу не лилася кров і він ні разу не зазнав потопу і пограбування, попри таку тривалу хуртовину, стільки перемін і хвилювання по сусідству зі мною. Сказати по щирості, людина мого душевного складу могла б звільнитися від свого гарту і незламності, якими б вони не були; але наїзди, і ворожі наскоки, і переміни, і мінливості воєнного щастя поряд зі мною до останнього часу більше загострювали, ніж пом'якшували настрої мого краю, і вони і досі загрожують мені всілякими небезпеками і нездоланними труднощами.
Я вивертаюся, але мені не до вподоби, що це вдається радше із щасливої випадковості, а не завдяки захисту з боку правосуддя, і мені не до вподоби, що я живу не під затінком законів, а під іншою охороною, ніж та, яку вони повинні забезпечувати. Становище принаймні таке, що я на добру половину, як не більше, існую завдяки чужій доброзичливості, а це для мене утяжлива залежність. Я не хочу бути вдячним за свою безпеку ні доброті і благодії сильних світу сього, які рачать відгороджувати мене від насильств і дати мені свободу дій, ні простоті звичаїв моїх попередників чи особисто моїх. Ну, а якби я був іншим? Якщо мої вчинки і бездоганність мого поводження накладають на моїх сусідів та родичів щодо мене певні обов'язки, то просто жахливо, що вони мають право вважати себе поквитаними зі мною, зберігаючи мені життя, і право сказати: «Ми залишаємо йому змогу вільно справляти богослужбу в його домовій капличці, хоча решту церков в окрузі ми розорили і зруйнували; ми даємо йому змогу розпоряджатися його майном і його життям, бо і він, коли це необхідно, оберігає наших жінок і наших биків». У нашому домі так повелося вже здавна, і похвали, що розточували колись Лікургу, який був у своїх співгромадян нібито за головного скарбника й охоронника їхніх гаманців, якоюсь мірою поширюються і на нас. Між тим, по-моєму, треба, щоб ми жили під захистом права і влади, а не завдяки чиїйсь вдячності чи милості. Скільки сміливих людей воліло розпрощатися з життям, ніж бути ним комусь завдяченим. Я уникаю брати на себе які б то не були зобов'язання, а надто ті, які зв'язують мене повинністю честі. Для мене нема нічого дорогоціннішого, ніж одержаний мною дар; ось чому моя воля потрапляє в заклад до всякого, хто дістав мою вдячність, і ось чому я охочіше користуюся тими послугами, які можна купити. Мій розрахунок цілком правильний; за останні я віддаю тільки гроші, а за всі інші — самого себе.