Що ж стосується подружніх взаємин, то, хоч і вважається, що вони страждають від цих одлучок, я з цим рішуче не згоден. Навпаки, ця близькість такого роду, що безперервне спілкування лише охолоджує почуття і звичка їх убиває. Всяка жінка, яка з нами зв'язана, здається нам бездоганною. І кожний пізнав на досвіді, що постійне перебування разом не справляє тієї втіхи, якої зазнаєш, то розлучаючись, то знову зустрічаючись. Ці перерви наповнюють мене оновленою любов'ю до моїх домівників і роблять для мене перебування вдома солодшим і заманливим; чергування посилює мій потяг як до одного, так і до другого. Я знаю, що руки у дружби достатньо довгі, торкатися одна одної і сплітатися одна з одною, протягуючись з одного кінця світу в другий; і це особливо стосується подружньої дружби, де є місце безперервному обміну послугами, що породжують прив'язання і вдячні спогади. За влучним слівцем стоїків, між мудрецями існує такий тісний зв'язок і таке покревенство, що як один із них закушує у Франції, то тим самим годує свого побратима в Єгипті, і що як хтось, хоч би десь був, простягне бодай пальця, то всі мудреці, які тільки існують у людному світі, відчувають від нього допомогу. Насолода і посідання спираються переважно на уяву. А вона з більшим запалом надиться до того, чого прагне, ніж до того, що є в наших руках. Пригадайте, як ви провели час протягом дня, і ви побачите, що якнайдалі ви були від вашого друга, коли він був біля вас; його присутність розслабляє вашу увагу і дає вашим думкам необмежену свободу відволікатися з кожного приводу і будь-яку мить.
Знаходячись у Римі, я не втрачаю влади над моїм домом і керую ним і своїм майном, яке я там зоставив; я бачу, як ростуть мої мури, мої дерева, мої доходи або як вони понизилися десь на два пальці відтоді, як я поїхав:
Перед очима дім встає, витає образ місць.
Якби ми насолоджувались лише тим, що є в наших руках, то прощай наші екю, як тільки замкнули ми їх у шкатулку, і прощай наші діти, якщо вони на полюванні. Ми хочемо, щоб вони були поближче. А якщо вони в саду, то це далеко чи ні? А на відстані полуденного перегону? А десять льє — це далеко чи близько? Якщо близько, то як стоїть справа з одинадцятьма, дванадцятьма чи тринадцятьма? І так крок по кроку. Воістину, я гадаю, що та жінка, яка здумала б указати своєму мужеві: на такому-то кроці кінчається «близько», а ось на цьому починається «далеко» — мала б зупинити його якраз посередині:
Тут хіба рік межовий розв’язав би те спірне питання:
От і керуючись тим, я немов по одній волосинці
Смичу коневі з хвоста: ось один, ось другий, ось третій,
Поки на купу складаючи їх, не зіб'ється з рахунку
Той, хто над фастами сохне.
І хай ця жінка сміливо звернеться по допомогу до філософії, якщо хтось побажає кинути їй докір у тім, що, не бачачи ні того, ні того кінчика сполучної нитки між надмірним і малим, між довгим і коротким, легким і важким, близьким і далеким, не вміючи розпізнати, де початок, а де кінець, вона вкрай непевно судить і про середину. Нам суджено самою природою пізнати межі речей. Цицерон, Академічні питання, II, 29. А хіба нема жінок, що зостаються малжонками і подругами своїх небіжчиків мужів і коханців, які не десь на другому кінці світу, а в іншому світі? Ми можемо любити і тих, кого вже нема, і тих, кого ще нема, а не то що відсутніх. Беручи шлюб, ми не брали на себе зобов'язання бути такими нерозлучними, як деякі комашки, які нам трапляється бачити, або як біснуваті з Карентії, які зчепилися одне з одним у паруванні, як собаки.
Якщо жінки і люблять споглядати своїх мужів спереду, то чи не повинні вони, в разі потреби, так само охоче дивитися їм у спину?
І чи не буде тут доречно, щоб показати справжню причину їхніх скарг, навести такі слова поета, що так чудово передають жіночі чуття й думки: