Проте ліпше бути одному, ніж серед докучливих і дурних людей. Аристипп любив жити, відчуваючи себе завжди і скрізь чужим.
Якби доля жить за бажанням дала.
То я б обрав для себе таке: провести її, сидячи в сідлі:
Щоб бути там, де палить сонце,
Й там, де в імлі все й дощах сльотливих.
Чи не гадали прожити без перешкод і хвилювань? Доля ніколи не знижується до нас із справжнім простосердям. Квінт Курій, IV, 14. Придивіться — і ви побачите, що єдино, хто вам заважає, — це ви самі, і хоч би куди ви виряджалися, ви скрізь підете за собою і скрізь скаржитиметесь на свій жереб. Адже на нашій тлінній землі нема втіхи нікому, окрім душ ницих або божистих. Хто не вдовольняється такими сприятливими обставинами, де ж він думає знайти кращі? Тисячі і тисячі людей вважали б за межу своїх мріянь гаразди, рівні вашим. Змінилися самі, бо се цілком вам підвладне, а щодо решти, то там ви маєте єдине право — терпеливо схилятися перед льосом. Один тільки розум може забезпечити погідний спокій. Сенека, Листи, 56.
Я усвідомлюю всю справедливість цього напучування і усвідомлюю дуже добре; а втім, було б і коротше і простіше сказати те саме у двох словах: «Будьте обачні». Але та душевна твердість, якої від мене вимагають, щаблем вище від розсудливості: вона ним породжується і виковується. Достоту так само робить і лікар, який туркає на вуха бідолашному безнадійному недужникові, щоб він був веселим і бадьорим; його порада була б набагато розумніша, якби він сказав йому: «Будьте здорові». Ну, а я зі звичайного тіста. Ось благодійний, ясний і зрозумілий вислів: «Будьте вдоволені своїм», себто тим, що в межах наших можливостей. Але й для мудріших, ніж я, це так само нездійсненне, як для мене. Це загальноприйнятий вислів, але він обіймає воістину неосяжне. До чого тільки він не стосується. Все на світі переживає себе і зазнає змін.
Я дуже добре знаю, що жадоба до мандрів свідчить про мій внутрішній неспокій і нерішучість. Нічого не вдієш, такі наші найважливіші властивості, і до того ж головні. Так, признаюся, я не бачу довкола себе нічого такого — хіба що уві сні і в мріях, — до чого б я міг приліпитися душею: мене цікавить тільки розмаїття і осягнення тих незчисленних форм, якщо взагалі мене щось може захопити. В подорожах саме це мене і приваблює, що я можу зупинитися скрізь, де мені заманеться, не керуючись ніякими заздалегідь визначеними цілями, і так само безперешкодно відступити від тільки що ухваленої постанови. Я люблю приватне життя тому, що влаштовую його на свій розсуд, а не тому, що громадське життя не по мені; і до нього я був би, мабуть, не менше голінний. Я залюбки служу своєму володареві через те, що роблю це з власного обрання і переконання мого розуму, а не в силу якихось особливих, покладених на мене обов'язків чи тому, що, небажаний ні в якому сторонництві і всіма відкинутий, я мусив примкнути до його табору. Так і з усією рештою. Я ненавиджу шматки, які мені викроює конечність. І будь-яка перевага клубком стала б мені в горлянці, якби я залежав винятково від неї:
Хай вже із весел моїх одне за пісок зачіпає.
Аби зв'язати мене міцно, треба не одного мотуза, а кількох. Ви скажете, що в такій розривці, як мандри, наявна суєтність. А чом би їй і не бути? Адже і прославлені і чудові настанови — суєтність, і суєта суєт — всяке мудрування.
Господь знає думки мудрих, що вони марні.
Ці ледве відчутні тонкощі придатні лише для проповідей; все це — речі, які пнуться переправити нас в іншій світ зовсім готовенькими до всього. Життя — рух тілесний і речовий, всяка діяльність — недосконала і безладна по самій своїй суті; і я прагну служити життю згідно з його вимогами.