А ти, Катулл, терпи! Твердим, Катулле, будь!
Мене до такої діяльності не закликають, і я нітрохи цим не журюсь. Вільнолюбство і замилування до дозвілля — мої основні прикмети, і ці прикмети зовсім несумісні зі згаданим ремеслом.
Ми не вміємо розпізнавати людські здібності; їхні відтінки і їхні межі ледве піддаються визначенню і ледве вловимі. На підставі придатності кого-небудь до приватного життя робити висновок про його придатності до виконання службових обов'язків — означає робити помилковий висновок: такий-то чудово поводиться, але не вміє вести за собою інших, такий-то творить Проби, але не дуже голінний до діла; такий-то чудово керує облогою, але не міг керувати битвою на бойовищі; такий-то чудово міркує у приватній бесіді, але він зле говорив би перед людом чи перед державцем. І якщо хто-небудь чудово справляється з тим-то і тим-то, то це свідчить радше про те, що з чимось іншим йому, мабуть, не впоратися. Я вважаю, що душі високі не менше голінні на ниці справи, ніж ниці — на високі.
Чи можна повірити, що Сократ незмінно подавав атенцям привід до насмішок на його карб через те, що ніколи не вмів правильно порахувати черепки при голосуванні своєї філи і належно доповісти про наслідки Раді?
Захоплення, з яким я ставлюся до досконалостей Сократа, заслуговує того, щоб доля цієї людини явила такий чудовий приклад, що вибачає найголовніші його вади.
Здатності наші роздроблені, і кожна з них приурочена до чогось строго певного. Ми аж ніяк не багатоманітні і жалюгідні числом. Сатурній заявив тим, хто передав йому верховний провід військом: «Друзі, ви позбулися доброго капітана і набули поганого головнокомандувача». Хто похваляється, що в такий нездоровий час, як наш, він віддає на служіння суспільству чесноту безкорисливу і щиру, той або зовсім її не знає, бо погляди спотворюються вкупі зі звичаями (і справді, послухайте, якою вони малюють свою чесноту, послухайте, як більшість із них хвалиться своїм мерзотним поводженням і як воно визначає свої житейські правила: замість зобразити чесноту, вони малюють найочевиднішу несправедливість, а також явний порок, і в такому спотвореному вигляді підносять на науку зверхникам), або, якщо він усе ж має про неї поняття, то хвалиться нею без усяких на те підстав і, хоч би що про це говорив, робить тисячі речей, за які його гризе совість.
Я охоче повірив би Сенеці, дуже досвідченому в ділах цього роду, якби він побажав говорити зі мною цілком щиро і відкрито. Найвищий ступінь добропорядності у такому складному і важкому становищі — це сміливо викривати як свої власні помилки, так і помилки іншого; протидіяти, використовуючи свій вплив і могутність, поганим нахилам державця і стримувати їх, наскільки це змога; поступатися йому, лише згнітивши серце; уповати на краще і бажати кращого. Я помічаю, що серед сварок і чвар, що шарпають Францію, в які ми себе ввергли, кожний клопоче лише про те, щоб відстояти свою справу, і що при цьому навіть найкращі лицемірять і брешуть. І той, хто став би писати про це з цілковитою відвертістю, написав би щось зухвале і безрозсудне. Але й найчистіша наша партія — не що інше, як частина нашого тіла, наскрізь проїденого червами і в якому аж роїться від них. А втім, найменш хвору частину подібного тіла називають здоровою — і з достатнім правом, бо про наші якості можна судити лише шляхом порівняння з іншими. Громадянська безпорочність визначається залежно від місця і часу. Я вважав би за цілком справедливе, якби Ксенофонт похвалив Агесилая за таке: такий собі сусідній цар, з яким Агесилай раніше бився, попросив його дозволити йому пройти на свої землі; Агесилай відповів на це згодою і надав йому вільний прохід через Пелопоннес; і він не тільки його не кинув у темницю і не підніс йому отрути, хоча той був у його руках, але виявив йому люб'язне прийняття і нічим його не скривдив. При поглядах того часу в цьому не було нічого особливого: але в інші часи і в іншому місці на шляхетність і великодушність такого вчинку звернули б безперечно велику увагу. А наші пройди без честі і совісті підняли б його на сміх — ось до чого далека спартанська простодушність від французьких норовів!
І у нас не перевелися доброчесні мужі — правда, на нашу мірку. Якщо чиясь моральність підпорядкована правилам, що підносяться над загальним рівнем доби, то хай така людина або в чомусь уріже і пом'якшить ці правила, або, і це б я їй скоріше за все порадив, заб'ється в свою буду і не топчеться серед нас. Що він міг би від цього виграти?