Хто бажає своїй батьківщині блага не інакше, ніж я, себто без того, щоб віддаватися скорботі за нею і худнути від цього, той буде засмучений, але не втратить надії, бачачи, що їй загрожує загибель або животіння, рівнозначне загибелі. Нещасний кораблисько: ним стараються заволодіти — і з такими несхожими цілями — хвилі, вітри і стерник;
Тягне нас врізнобіч
Вітер, хвилі й стерник.
Хто не жадає милостей монарших, як речі, без якої не можна прожити, того не надто зачепить ні холодність даного королями прийняття, ні холодна їхня міна, ні хиткість їхньої доброзичливості. Хто не тремтить, як квочка, над своїми дітьми чи своїми почестями і не знаходиться у них у рабстві, той не перестане жити собі на втіху і по тому, як їх утратить. Хто творить добро переважно з тим, щоб справити собі задоволення, той не змінить свого способу дії, бачачи, що люди не цінують його вчинків. Щоб упоратися з такими прикрощами, досить запастися краплею терпіння. Цей рецепт приносить мені величезну користь; я зразу викупаю себе з рабства, і при цьому по дешевинці, і тим самим позбуваюся багатьох труднощів і клопотів. Витрачаючи вкрай незначні зусилля, я впиняю ще в зародку виниклі у мене душевні переживання і йду геть від того, що починає мене морочити, перш ніж ця морока стане по-справжньому обтяжлива. Хто не скасовує відплиття, тому вже не скасувати плавання. Хто не вміє прибити двері перед своїми бурхливими почуттями, той не вижене їх, коли вони ввійдуть досередини. У кого не йде діло спочатку, у того воно не піде і з кінцем. Хто не зміг завадити зародженню почуттів, той не дасть собі ради і не стримає свого падіння. Адже пристрасті самі себе збуджують, лиш тільки перестаєш іти за розумом; неміч сходить до самої себе і, нерозумна, іде все далі й далі і більше не в силі зупинитися. Цицерон, Тускуланські розмови, IV, 1. Іноді я відчуваю в собі якісь легкі подуви, що з шелестом овівають мене зсередини; ці подуви — провісники бур: душа, перш ніж: піддатися пристрастям, здригається.
Як перший
Подув легенький по лісі війне, то стримано й глухо
Ліс зашумить, морякам недалеку віщуючи бурю.
Скільки разів я коїв щодо себе явну несправедливість, аби лиш уникнути небезпеки узнати ще гіршу з боку суддів, і до того ж після цілого віку нудної метушні і мерзенних та огидних каверз, які для мене гірші кострища і тортур.
Треба зробити есе можливе і, більше того, неможливе, щоб уникнути тяганини. Адже не тільки красиво і шляхетно, а іноді і вигідно поступитися ради цього комусь із своїх прав. Цицерон, Про обов'язки, II, 18. Якби ми були й справді мудрі, то, зазнавши невдачі у суді, ми б раділи і хвалились, подібно до тієї дитини, яку я якось бачив в одному знатному домі і яка з чарівною безпосередністю повідомляла всіх і кожного, що у мами нема більше тяганини, бо вона її програла; і вона повідомляла про це з таким захватом, ніби у неї нема більше кашлю, гарячки або чогось іншого, такого самого неприємного. Ідучи за вказівками моєї совісті, я завжди зневажаю ті милості, якими могла б мене осипати доля, що подарувала мені покревенство і знайомства з особами, що мають вищу владу в ділах такого роду; і я вперто відмовлявся уживати їхній вплив на шкоду комусь іншому і, опираючись на них, надавати моїм правилам сили більшої, ніж передбачено законом. Коротше, все життя я поводився так, — хай це буде сказано в добрий час, — що й понині залишаюся стеменнісіньким дівичем щодо судових процесів, хоча я мав чимало приводів до їхнього порушення і я міг би, якби того побажав, зробити це з достатньою підставою, і таким же непорочним я зостаюся і щодо звад і чвар. Отож не завдаючи і не відчуваючи якихось значних образ, я прожив досить довге життя і ні разу не чув, аби, звертаючись до мене, мене називали якимось лайливим словом, а не по імені. Рідкісне благовоління небес!
Причини і пружини наших найжорстокіших хвилювань сміховинно нікчемні. Скільки напастей накликав на себе наш останній герцог Бургундський через сварку за візок з овчинами! А хіба виготовлення якоїсь печатки не було найпершою і найголовнішою причиною найстрашнішого потрясіння, яке будь-коли спостигало нашу землю? Бо Помпей і Цезар — всього-на-всього паростки і пагони своїх двох попередників. І свого часу я бачив, як наймудріші уми нашого королівства були зібрані на раду, обставлену пишними церемоніями і зв'язану з тратою державних коштів ніби для укладення трактатів і договорів, що насправді залежали лише від ухвали всесильної дамської вітальні і вподобань якоїсь гулящої баби. Поети добре це збагнули і через одне яблуко ввергли Грецію разом з Азією в море вогню і крові. Подивіться, через яку нісенітницю такий-то звіряє свою честь і саме життя своїй шпаді чи кинджалу; хай він розкаже вам, звідки випливла ця сварка; йому не зробити цього, не спаленівши з сорому, до того все це виїденого яйця не варте.