Щастя довідавсь, хто зміг розпізнати в силах природи,
Хто всі жахи потоптав і долю свою невідхильну
Кинув до ніг і суворого рев Ахеронта зневажив.
Але щасливий і той, хто спізнався з сільськими богами:
Паном старезним, Сільваном і німф хоровими танками.
Усе на світі народжується немічним і ніжним. Тим не менше з самого початку треба взяти очі в руки, бо, подібно до того як завдяки незначності якоїсь речі ми не знаходимо в ній ані найменшої небезпеки, достоту так само, коли вона підросте, не знайдемо ми проти неї засобів. Давши волю своєму честолюбству, я б наткнувся на мільйони перепон, і справлятися з ними мені би кожен день коштувало куди більше праці, ніж затраченої на приборкання цього природного нахилу, який ставив би мене перед такими перепонами:
тим-то й боюсь я так
Видне місце зайнять.
Усяка діяльність на громадському полі зазнає вкрай суперечливого і довільного тлумачення, бо про неї судить надто багато голів. Дехто вважає, що, перебуваючи на посаді мера (я радий сказати кілька слів про це, і не тому, що мова піде про щось, що заслуговує на увагу, а тому, що вони поможуть повніше обмалювати, як я поводжуся в таких ділах), так ось, дехто вважає, що, перебуваючи в названій посаді, я показав себе людиною, яка насилу розворушується і в якої холодне серце; і вони, може, не так уже далекі від істини. Я завжди стараюся зберігати спокій і в душі, і в мислях. Завжди спокійний як за вдачею, так і внаслідок мого віку. Квінт Цицерон, Про домагання консульства, 2.1 якщо під дією якогось несподіваного і сильного враження вони все ж іноді розпускаються і шкодять, то, сказати по щирості, це у мене виходить не навмисно. Така вроджена млявість не може, одначе, служити доказом розумової немочі (адже нехлюйство і нерозум — речі, звісно, різні) і ще менше — нечулості і невдячності щодо мешканців нашого міста, які зробили все, що тільки було в силах, щоб ушанувати мене цим високим постом, і тоді, коли я був їм зовсім невідомий, і пізніше, і, переобравши мене на другий термін, зробили для мене ще більше, ніж коли обрали вперше. Я бажаю їм усього найкращого, і якби в цьому була пильна потреба, я, зрозуміло, нічого не пожалів би на їхній службі. Ради них я напружувався ніскільки не менше, ніж роблю це задля себе. Це славний люд, войовничий і шляхетний, готовий, проте, до послуху і дисципліни і здатний робити багато хорошого, якщо ним відповідним чином керують. Кажуть і про те, що моє перебування на посаді мера не відзначено нічим значним і не залишило по собі слідів. Ну що ж, це непогано; мене обвинувачують у бездіяльності у такий час, коли майже всі одержимі свербежем роблять занадто багато.
Якщо мені щось до серця, я палко беруся за це. Але таке напруження не в ладу зі сталістю. Хто хоче мене використати згідно з моїми нахилами, хай доручить діла, що вимагають сили характеру і вільнолюбства, такі діла, які можна виконати, ідучи прямою путею, і за короткий термін: тут я дещо можу зробити; але якщо діло випадає затяжне, делікатне, клопітливе, для якого обов'язкова спритність і хитрощі, і до того заплутане, то ця людина вчинить куди правильніше, звернувшись до когось іншого.
Усяка велика діяльність не так уже і важка. Я ладен був би працювати дещо напруженіше, якби в цьому була дійсна необхідність. Бо в моїх можливостях зробити щось понад те, що я роблю і чого не люблю робити. Наскільки мені відомо, я не упустив нічого такого, що, на моє розуміння, складало мою повинність. Я забував зробити лише ті вчинки, які честолюбство примішує до нашої повинності і прикриває його іменем. Звичайно те, що дає поживу очам і вухам і подобається людям, приваблюючи їх не самою сутністю, а зовнішністю. Якщо до них не доноситься гомін, їм здається, що тут сонне царство. Мої нахили протилежні нахилам любителів галасу. Я волів би за краще впинити хвилювання, не хвилюючись, і покарати розрухи, не впадаючи у тривогу. Якщо треба виявити гнів і запальність, я вдаюся до прикидання, надіваючи на себе маску. Характер у мене млявий, і я радше байдужий, ніж черствий. Я не обвинувачую вищих посадовців, що дрімають на своїх постах, якщо дрімають також і підлеглі; та що там — дрімають і самі закони. Щодо мене, то я поклонник життя ніби ковзкого, мало примітного, німого, не підлеглого і не ницого, але не крикливого. Цицерон, Про обов’язки, І, 34. Так хоче моя доля. Я походжу з пня, який струмував з роду до роду без блиску і тривог і споконвіку був гордий переважно своєю порядністю.