Наші насолоди до пари нашій долі; тож не пориваймо очей на чуже, на те, що личить величі. Наші природніші, і чим вони ниціші, тим вони речовіші й надійніші. Раз ми не можемо відмовитися від честолюбства за велінням совісті, одмовмося від нього бодай з честолюбства. Згордуймо цією жадобою шани і слави, ницою, здатною змусити нас випрохувати їх у людців усякого штибу. Чого варта слава, яку можна придбати на базарі? Цицерон, Про найвище благо і найвище зло, II, 15, удаючись до способів мерзенних і огидних і платячи за них будь-якою ціною. Бути у такій честі — це безчестя. Учімося прагнути не більшої лави, ніж та, що для нас досяжна. Надиматися до захвату собою самим після всякого корисного, але нічим не видатного вчинку пристало лише тим, для кого і такий вчинок — щось рідкісне і незвичне і хто прагне дістати за нього ціну, в яку він йому самому обійшовся. І що більше галасу здіймається круг того чи іншого хорошого діла, то менше воно варте у моїх очах, бо в мене закрадається підозра, що його зроблено радше задля того, щоб круг нього зчинився галас, ніж через те, що воно хороше: виставлене напоказ, воно уже наполовину оплачене. Але вчинки, які, вислизнувши з рук того, хто їх робить ніби зовсім ненароком і без усякого гармидеру, згодом буде виокремлено якоюсь порядною людиною і, витягнуті нею з пітьми, виставлено на світло єдино з причини своїх достойностей — такі вчинки куди чистіші і привабливіші: Мені уявляється хвальнішим усе те, що робиться без хвальковитості і не перед очима люду. Цицерон, Тускуланські розмови, II, 26, — мовить найславетніша людина на світі.
Від мене вимагалося лише зберігати і підтримувати, а це — діло досить глухе й непомітне. Вводити новації — в цьому справді багато справжнього блиску, проте відважуватися на них — річ у наші дні геть заборонена; адже вони і без того долають нас звідусіль, і нам тільки й залишається, що боронитися від них. Утримуватися від діянь — іноді так само шляхетно, як діяти, але таке поводження менше на виду. Майже вся моя мізерна вартість, власне, цієї категорії. Одне слово, здібності, які проявилися в мене на цій посаді, відповідали моїм настановам; і за це я їм дуже вдячний. Чи існує хто-небудь, хто палко прагне захворіти, щоб дати своєму лікареві практику, і чи не заслуговує різок лікар, який палко прагнув би нашестя на нас світового мору, щоб пустити в хід своє лікарське уміння? Я ніколи не схилявся до такої недозволеної, а проте такої частої гри уяви, як, скажімо, суєтно прагнути, щоб смута і розрухи, спалахнувши в нашому місті, звеличили і прославили моє управління ними: я від усієї душі і з усієї сили дбав про те, щоб вони процвітали і ніщо не могло скаламутити спокійного їхнього плину. Хто не хоче віддячитися мені за порядок, за благословенний і нічим незворушний спокій, що панує при мені в місті, той усе-таки не зможе позбавити мене належної мені в цьому лепти, яка зветься моїм везінням. І мене вже так створено, що мені тільки до мислі бути щасливим, ніж мудрим, і стільки ж бути зобов'язаним всіма своїми успіхами виїмково милості Божій, ніж своєму власному втручанню в них. Я досить красномовно розписав людям мою нездатність до керівництва суспільними ділами. Але в мені є і щось гірше, ніж ця нездатність, і це гірше — те, що воно мене зовсім не засмучує і я зовсім не прагну від нього зцілитися, беручи під увагу спосіб життя, до якого я себе призначив. Я нітрохи не вдоволений своєю діяльністю, але я домігся принаймні того, що сам собі обіцяв, і набагато перевищив свої обіцянки тим, кому я був зобов'язаний служити, бо в моїх правилах обіцяти трохи менше, ніж я можу і надіюсь виконати. Я певний, що нікого не образив і не залишив по собі ненависті. Залишити по собі жаль і палкі чуття, цього я — можу сказати з цілковитою відповідальністю — ніколи і не прагнув:
Кажеш, забути мені, чого варте погідне обличчя
Моря і тихої хвилі?
Мішель Монтень — замість післямови
Згідно зі структуралістським розумінням будь-якого, у найширшому значенні, тексту, він обов'язково має три виміри: синтаксичний, семантичний і прагматичний.
У зв'язку з цим «прагматика» «Проб» Мішеля де Монтеня постає однією з найбільш унікальних у всій історії світового письменства. А точніше — у всій історії світової читацької поведінки.
Прагматика досліджує стосунки поміж текстом і його адресатом, споживачем, отже, читачем.
…Як багато витворів світової літератури, опинившись у найбільш авторитетному її полі, на найбільш шанованих її істориками полицях, разом із тим давно вже перебувають десь на околиці власне читацької уваги. Незрідка аж на зовсім далекій її периферії.