Перша ж нами прожита на світі година
І вкоротила нам на годину життя.
Родившись, ми умираєм; почин упирає в кінець.
Кожна перебута вами мить урвана від життя; ви її прожили його коштом. Безнастанна праця усього вашого життя — викохувати смерть. Процес смерті — це процес життя, бо по смерті ви вже не при житті.
Або, якщо ваша ласка, по закінченні життя ви — небіжчик, але поки ви живете, ви наче мрущий, а смерть незрівнянно дошкульніше вражає мрущого, аніж небіжчика, вражає куди болісніше і глибше.
Якщо ви нажилися вволю, то й відходите ви з легким серцем:
Чому не виходиш,
Мовби той гість, що наївся-напився на учті життя?
А якщо ви не зуміли натішитися життєвими радощами, якщо вам хісна з життя ніякого, то що вам до того, що ви його втратите? Нащо воно вам?
Просиш добавки — аби повторилося розчарування?
Чом і життя, й осоружну журбу водночас не покинеш?
Життя саме собою ні добре, ні зле: воно є посудина для добра та зла, це вже чим ви його заповните. І якщо ви прожили бодай день, ви спізнали все. Один день подібний до решти. Нема ні іншого світла, ні іншої тьми. Це сонце, цей місяць, ці зорі, цей світотвір — усе те саме, чим тішилися ваші предки і чим бавитимуться ваші правнуки.
Іншого наші батьки не узріли,
Та й онуки навряд чи побачать.
А в найточнішому розумінні всі акти моєї комедії, хоч які розмаїті, відбуваються протягом одного року. Якщо подумати, то черговість чотирьох пір року відповідає дитинству, юності, зрілості і старості світу. Світ зіграв свою виставу і вже не знає інших див, як почати все заново. І так буде завше.
Ми — наче в замкнутім колі весь час, і не вийти нам з нього.
Сам по собі, своїм слідом, вертається рік.
Я аж ніяк не збираюся вигадувати для вас якісь нові розривки:
Отож:, окрім цього, не вимислю я, не зміркую
Інших для тебе порад, бо все воно вічно те саме.
Поступіться місцем іншим, як інші поступаються вам. Рівність перший крок до справедливості. Хто може чути себе скривдженим, що хилиться перед тим, перед чим хилиться решта? Хоч би скільки ви жили, вам нічого не вирвати з того часу, протягом якого ви маєте лишатися мертвими: це на ціле Нічев'я; чи ви помрете своєю смертю, чи ще немовлям, — це не змінить тривалості вашого перебування у стані, такому страшному для вас:
Скільки б людських поколінь не вдалося тобі пережити, —
Вічні в триванні своїм, тебе смерть все одно буде ждати.
І я поведу вас туди, де ніколи не журитиметесь:
Не розуміє того, що з життя відійшовши назавжди,
Сам не оплаче себе, і не стане при тілі своєму,
Слізне проллє…
і не будете прагнути життя, за яким так побиваєтесь:
Хто ж би то плакати став над життям своїм і над собою
Серед глибокого сну, коли з тілом і дух спочиває?
Смерть заслуговує страху меншого, ніж ніщо, якщо тільки існує щось менше за ніщо:
Смерть є для нас ще нікчемнішим чимось, коли щось буває