Їдучи якось до Орлеана, спіткав я на рівнині біля Клері двох регентів, які мандрували до Бордо на відстані десь п'ятдесят ступнів один від одного. Ще далі, за ними, я побачив загін війська на чолі з ротмістром, нині вже небіжчиком, графом де Ларошфуко. Один із моїх людей спитав у першого регента, хто той шляхтич. Регент, не зауваживши ззаду загону і гадаючи, ніби цікавляться його колегою, відповів кумедно: «Він ніякий не шляхтич, то граматик, а от я логік». Отож ми, оскільки намагаємося виховати не логіка чи граматика, а шляхтича, дамо їм розважатися скільки заманеться; на нас чекають інші справи.
Хай лиш наш вихованець гаразд наповнить свої думки змістом, а слова прийдуть самі, а не захочуть прийти, то він виб'є силоміць. Я знаю таких, які виправдуються, що не уміють висловитися, і показують на мигах, нібито голова у них повна всяких чудових думок: та ба, не медоусти вони! Але це все блазенство! Знаєте, в чому тут річ? У їхніх головах снують лишень якісь тіні безладних думок і безформних образів, яких вони не зугарні впорядкувати і з'ясувати; вони самі себе ще не розуміють. І хоч вони белькочуть щось наче вже готове родитися, ви бачите, що це більше схоже на зачаття, ніж на породи, і що вони тільки вхопили шилом патоки. Сам я вважаю, та й Сократ це підтверджує, що хто має на думці живий і ясний образ, той зуміє його передати хоч з-бергамська, а як німтур, то й на кивах і моргах:
Ну, а коли вже збагнеш, то й слова мимоволі надлинуть.
Або, як не менш поетично висловився ще один автор у своїй прозі: Коли якийсь предмет зацікавить і запалить душу, слова біжать навзаводи. Сенека Старший, Контроверзи, III. Або ще один: Слова злітаються на суть. Цицерон, Про найвище благо і найвище зло, III, 5. То байдуже, що ваш вихованець знається на аблативах, кон'юктивах, субстантивах і взагалі на граматиці не більше, ніж його льокай або вулична торговка оселедцями. Адже цей льокай і ця торговка, лишень дай їм волю, розіб'ють вам цілий глек брехеньки і розминуться при цьому з правилами рідної мови не більше, ніж найкращий магістер і бакаляр у Франції. Якщо ваш вихованець не знає риторики і не вміє у вступі запобігти ласки у ласкавого читальника — менше з тим! Яким-бо вбогим виявляється весь той риторичний куншт перед силою переконання, яка б'є від простої і щирої правди: оті кучерявості можуть захоплювати тільки невігласів, неспроможних стравити важчих і смачніших потрав, як про це виразно говорить Афер у Тацита. Посли з Самоса прибули до Клеомена, спартанського царя, приготувавши гарну і довгу промову, аби підбити його на війну з тираном Полікратом. Терпляче вислухавши їх до кінця, Клеомен відрік: «Щодо вашого зачину і вступу, то я їх забув, так само, як і середину; а щодо висновку, то я проти». Ото, на мій смак, гарна відповідь і добрий щиголь по носі панам ораторам!
А що ви скажете про ще один вислів? Атенці мали вибирати між двома архітектами для зведення великої будови. Перший, премудрий, виступив із пишною, добре продуманою орацією про те, яка має бути ця споруда, і майже схилив люд на свою руч. Другий відбувся лише одним реченням: «Панове атенці, що він сказав, те я зроблю».
Багато хто захоплювався красномовством Цицерона в пору його злету, а Катон лише сміявся і казав: «Потішного ми маємо консула!» Влучний вираз чи дотеп завжди к строці, байдуже, де його втулено — спереду чи ззаду. Як він не ліпиться ні до того, що йому передує, ні до того, що йде за ним, то він гарний сам собою. Я не належу до тих, хто гадає, ніби для доброго вірша досить доброго розміру: хай поет подовжить собі короткий склад, якщо це йому до вподоби, менше з тим; якщо задум гарний, якщо він багатий на зміст і сенс, то я скажу: поет він таки путній, хоч і поганий віршовник.