Выбрать главу

Нема хоробрості вищої, ніж Олександрова; однак це лише хоробрість свого роду, не завше однаково повна і всеосяжна. Хоч яка вона неподобна, але має свої плями. Ми знаємо, як Олександер розгублювався за найменшої підозри щодо змови та замаху на його життя; як скажено і несамовито провадив він слідство проти зловмисників, аж потьмарювався зі страху його природний розум. Так само забобон, якому він так сильно улягав, теж не позбавлений ціх легкодухості. Його надмірний жаль із приводу вбивства Кліта теж свідчить про його вразливість.

Наші вчинки не що інше, як окремі, не узгоджені між собою дії, коли гордують розкошами, але піддаються горю, зневажають славу, але не виносять ганьби. Цицерон, Про обряди, І, 21; ми прагнемо сподобитися честі, платячи фальшивою монетою.

Цнота жадає, щоб її дотримувалися задля неї самої; і якщо нею маскуються для інших цілей, вона живенько зриває маску з нашого обличчя. Це яскрава і незмивна барва; якщо ми раз нею просякли, то вона вже нас не полишить, хіба вкупі з крамом. Ось чому, аби судити про людину, треба довго і пильно стежити за нею: якщо сталість їй невластива, як у того, в кого життєва дорога обмислена і передбачена, Цицерон, Парадокси, V, 1, якщо вона, залежно від різних випадковостей, змінює шлях (так-так, саме шлях, бо ходу можна пришвидшувати або сповільнювати), дайте їй іти самій — така людина йде туди, куди вітер віє, як говориться в приказці нашого Тальбота.

Не дивно, мовить один старожитній автор, що ми дуже залежимо від випадку, адже те, що ми живемо, теж випадковість. Той, хто не скерував свого життя на якусь мету, не потрапить вибудувати і окремих учинків. Хто не має в голові цілості, не зуміє розпоряджатися і її частинами. Навіщо набір фарб тому, хто не знає, що йому малювати? Ніхто не будує цільних планів на весь вік, ми обмірковуємо плани лише почасти. Лучник має спершу знати, куди цілить, а потім уже пристосовує руку, лук, стріли та свої рухи. Наші замисли хибують, бо не мають єдиного призначення та мішені. Нема ходового вітру для того, хто не відає, до якого порту пливти. Я не поділяю судового вироку щодо Софокла, ухваленого, коли всупереч синовому позову після прослуховування в суді однієї його трагедії батька визнано здатним вести хатню господарку.

Я не вважаю, що паростяни, послані покласти край безладові серед мілетян, зробили слушний висновок зі свого спостереження. Відвідуючи острів, вони побачили, що деякі кавалки землі краще оброблені, а господарки ліпше ведуться, ніж інші; вони записали імена господарів цих полів та господарок і, скликавши віче, проголосили, що ставлять цих людей заряджати державою, бо, мовляв, ці господарі так само піклуватимуться про громадське добро, як піклувалися про своє власне.

Ми всі схожі на клаптики цупкого і пістрявого краму, кожен з яких має інший візерунок. Через цю строкатість ми різнимося від самих себе не менше, ніж відрізняємося від інших. Неабияка то річ: бути завше самим собою, Сенека, Листи, 120. Якщо амбіція може навчити людей і мужності, і твердості, і щедрості, ба навіть справедливості; якщо в серце крамарчука, вирослого в мізерії та байдикуванні, жадібність зможе вселити відвагу і змусить його покинути отчий дім і пуститися по морю, здавшись на волю хвиль і гнівливого Нептуна на вутлому суденці; якщо вона може навчити його обачності та розваги; якщо Купідон сам вселить рішучість і сміливість у груди молокососів, ще не вільних від покари лозиною, і гартує ніжне серце дівчат ще під фартушком маток:

Мимо нічних сторожів він дівчину нишком проводить:

Смерком до друга вона стиха крадеться сама.

Тібулл, Кн. II, І, 75

то не клопіт зрілого розуму судити нас лише за нашими зовнішніми вчинками; треба шукати всередині нас: засягнути до самого споду і з'ясувати їхні рушії. Але, оскільки це справа важка і варівна, я волів би, щоб дослідників було якнайменше.

Розділ II

Про пияцтво

Світ не що інше, як безмежне розмаїття і несхожість. Вади ріднить між собою те, що вони вади, і саме так розуміють їх стоїки. Та хоч вони всі таки вади, а все ж вади не однакові. Важко припустити, щоб той, хто переступив запроваджену межу на сто кроків —

Далі й ближнє від них — даремно шукатимеш правди.

Горацій, Сатири, І, 1, 107
Пер. Андрія Содомори

не був більшим лиходієм, ніж той, хто переступив її на десять кроків; або щоб вчинити святокрадство не більший гріх, ніж украсти головку капусти на городі: