Щодо мене, то я вважаю жорстоким і несправедливим не ділитися з дітьми своїм майном, не допускати їх до своїх благ і родинних рад, коли вони вже доросли до них; а також не бажати обмежити себе в чомусь та урізати власні вигоди, аби забезпечити їхні потреби, бо нащо ж ми тоді привели їх на світ? Кривдно дивитись, як старий, зламаний і напівживий батько заживає сам, гріючись при коминку, своїх дібр, яких би стачило для утримання і влаштування численних дітей, і змушує їх, за браком коштів, марнувати найліпші літа, без просування по громадській службі та примноження і зміцнення зв'язків. Він доводить їх до розпуки і спонукає будь-яким шляхом, навіть геть-то ганебним, забезпечувати себе. Свого часу я бачив чимало молодиків із зацних домів, таких запеклих злодіяк, що жодною карою не можна було їх спинити. Знаю одного такого з порядної родини, з яким я, на просьбу його брата, вельми шанованого і чесного шляхтича, мав розмову з цього приводу. Сіромаха щиро зізнався мені, що втягся у це лайдацтво через батькову черствість та скнарість і тепер нічого з собою не вдіє, рука сама пнеться, як де що погано лежить. Справді-бо, незабаром його злапано на тому, що він украв персні в однієї дами, на чиєму вранішньому виході був присутній. Це нагадало мені оповістку, почуту від ще одного шляхтича, який так прилюбився до цього ремесла, що згодом, успадкувавши маєток і постановивши занехаяти цю забаву, не міг уже не поцупити в крамничці якогось потрібного йому товару з наміром розплатитися згодом. І ще багато я бачив таких, погрузлих і зашкарублих у цій нецноті, аж навіть своїх приятелів вони обкрадали, щоправда, обіцяючи собі пізніше повернути. Я гасконець, а проте нема пороку, який був би мені чужіший. Я ще дужче ненавиджу його душею, аніж розумом. Навіть у думці я ніколи не замірявся щось у когось украсти. Наша провінція з цього погляду злодійкуватіша за інші французькі землі, дарма що ми не раз були свідками в наші дні, як до рук правосуддя потрапляли зацні роди з інших провінцій, зганьбивши себе хапанкою. Маю підозру, що до цих гріхів почасти причетне й батьківське безпутство.
Хтось може мені сказати, як один пан, не цвяшком у тім'я битий, що він громадить багатство лиш на те, щоб його не переставали шанувати свої родичі, і що, оскільки вік відняв у нього решту сил, це єдині ліки, які в нього залишилися, аби підтримувати шану до себе у близьких і уникнути погорди цілого світу. Так, це правда: не тільки старощі, а й усяке недоумство, за Аристотелем, породжують скнарість. Так, у цьому щось є, але то ліки на хворобу, виникнення якої малося б відвернути. Жалюгідним видається батько, якщо любов до нього дітей залежить лише від того, що вони потребують його підсобки. Та й хіба чи можна це назвати любов'ю? Треба допевнятися поваги своїм розумом та цнотою, а любові — добрістю та лагідністю. Навіть руїни пишної споруди мають свою вартість і ціну; навіть кості й реліквії видатних осіб ми звикли освячувати і шанувати. У того, хто прожив життя гідно, найглибша старість не може бути така убога і нікчемна, щоб не будити пошанівку, надто в його дітей, якщо їхні душі скеровувалися на виконання свого обов'язку з допомогою переконання, а не скупості чи суворості, силування чи грубощів.
Нерозумно вірити в те, ніби влада міцніша й твердіша,
Як на силі стоїть, аніж та, де підложжям любов.
Я засуджую всякий примус у вихованні ніжної душі, яку навчають поважати честь і волю. У суворості і принуці є щось сервільне; як на мене, чого не вдається зробити тямою, розважністю та вмінням, того силою не доможешся і поготів. Мене самого виховували, власне, на таких засадах. Розповідають, що в дитинстві мене лиш двічі парили, та й то не сильно. Таке саме виховання я дав своїм дітям. На жаль, усі вони повмирали ще груднячками; цієї недолі уникнула лише Леонор, вона шестирічного віку і надалі не зазнавала на покару за свої дитячі пустощі (добре материнське серце так само виявляло поблажливість) нічого іншого, окрім лагідного угрущання. І якби я навіть розчарувався у своїх надіях, це можна б приписати багатьом іншим причинам, не захитуючи моєї методи виховання, цілком природної і правильної. Ще стриманішим я радив би бути тут із хлопцями, адже вони куди менше призначені до підлягання і створені з природи своєї для волі; я волів би радше розвивати в їхніх душах відвертість і щирість. Від лозини я не бачив жодного поживку, від неї діти або спідлюються, або оздоблюються, стають норовливі.