Та це не означає, що не можна забрати назад прав, переданих дітям. Я готовий відступити їм (я, хто небавом сам опиниться у шкурі діда) право на користування домом і маєтками, але під умовою, що відкличу його, якщо вони дадуть до цього привід. Я готовий дозволити їм користуватися всіма моїми статками, як це стане для мене обтяжливим; одначе загальне порядкування ними я зоставив би за собою тією мірою, яка була б для мене бажана. Я завше вважав, що для підтоптаного батька має бути великою втіхою самому прилучати дітей до справування і мати змогу, поки живий, вберігати їх від помилок, вділяти їм, виходячи з власного досвіду, порад і пересторог, самому передавати честь і лад свого дому до рук спадкоємців і завдяки тому всьому бути певним, що в майбутньому вони його не підведуть. Ось чому я не хотів би цуратися їхнього товариства, а, навпаки, прагнув би бути біля них і тішитися, наскільки дозволить мій вік, їхніми радощами та веселощами. Навіть не живучи серед них (а так воно, певно, й було — інакше я зводив би на пшик їхні втіхи і товариство докуками свого віку та своїх хвороб, а ще я мусив би ламати правила та звички свого нового життя), я принаймні намагався б жити поблизу них, ув окремому крилі, не найпараднішому, але найзручнішому. І декан святого Іларія в Пуатьє, якого я бачив кілька років тому, тут мені не приклад: через свою меланхолійну вдачу він так пустельникував, що перед тим, як я вступив до його келії, він уже двадцять два роки ні разу не покидав її ані на крок, хоча був здоровий нівроку, хіба що трошки побухикував. Заледве раз на тиждень він дозволяв себе відвідати; сидів невилазно під замком сам-один. Тільки раз на день служник приносив йому їду — зайде і зразу вийде. Він тільки й робив, що снував по келії або читав якусь книжку (залюблений трохи в письменство), затявшись тут і очі склепити, що у короткім часі його й спостигло.
Щирою балачкою я спробував би пробудити в дітях душевну до мене приязнь і нелукаву любов. Цього можна легко домогтися від шляхетних та поштивих натур; якщо ж вони скидаються на диких звірів (а таких у наш час хоч греблю гати), їх треба ненавидіти і тікати від них. Мені не подобається поведенція деяких батьків забороняти дітям звати їх татом і вимагати звертатися до них поштивіше, так наче природа не досить подбала про наш авторитет. Величаємо ж ми всемогутнього Бога отцем, то чому б не давати своїм дітям так нас називати? Нерозумно і безглуздо, коли діти дійдуть літ, позбавляти їх щирого спілкування з батьками і пнутися напускати на себе у взаєминах із ними пиндючливий і неприступний вигляд, сподіваючись у такий спосіб тримати їх у страсі та послухові. Це несусвітня дика кумедія робить отців у дитячих очах занудами або, ще гірше, блазнями. Їхні діти сповнені сил, вони ладні і в огонь полізти, от їм і смішні чванькуваті й тиранічні міни хирявого та немічного старуха, схожого на солом'яного діда. Особисто я волів би, щоб мене радше любили, аніж боялися.
У старості стільки всяких немочей, вона така безрадна, що легко може будити зневагу; тож найкращий набуток, якого вона зугарна домогтися, прихильність і любов близьких. Наказ і страх — то не її зброя. Я знаю одного чоловіка, страх якого владного замолоду; то він нині вже підстарок, але й досі при здоров'ї, тільки й знає, що битися, кусатися, сипати чортами, словом, зробився всефранцузьким галабурдником. Він аж трясеться над своїм добром і знай чуває. Отже це все суцільне кумедіянство, бо вся родина змовилася проти нього. Зі шпихліру, з пивниці, ба навіть і зі скарбниці домівники виносять найкращі шматки, хоча він пильнує як ока в лобі ключів од усіх замків. Тимчасом як він скнарує і заощаджує на власній їжі, всі гуляють і напихають кендюха по закутках дому, програють і циндрять його скарби. Кожна розмова сповнена посміху з його даремного гніву та невсипущої пильності. Усі в домі завзялися проти нього. Якщо випадком якийсь служник викаже йому відданість, домівники намагаються викликати в пана підозру до цього служника, а підозрілості стариганам не позичати. Цей чоловік не раз хвалився переді мною, як він тримає в шорах родичів, як усі його беззастережно слухаються та шанують, хвалився, який знаменитий він господар!