Лиш сам він не зна ні про що.
Я не знаю людини, спроможної скупчити у своїх руках стільки природних і штучно виготовлених рецептів збереження влади, як він; і що ж ми бачимо: він безпорадний, мов дитина. Ось чому я обрав його як найяскравіший приклад серед багатьох інших відомих мені прикладів такої сліпоти. Чим вам не тема для схоластичних розважань: як чинити краще — так чи інак? Перед ним усі шапкують; віддають належне його авторитетові, ніхто ніколи йому не перечить. Слухають його, бояться, шанують далі нікуди. Він виганяє служника? Той прожогом пакує манатки і зникає, але тільки з його очей; у старості хода повільна, змисли такі нездалі, що служник може жити й виконувати свої обов'язки в тім самім домі бодай навіть рік і зоставатися непоміченим. А коли настане пора — йому показують листа, нібито надісланого здалеку, сповненого благань, скрухи, обіцянок виправитися, і дурисвіта прощено. Якщо господар дому залагодить якусь оборудку чи дасть письмові розпорядження, які його синашам не на руку, то їх не виконують, а потім вигадують тисячі причин на виправдання цього непослуху. Жоден лист не попадає йому прямо до рук, він бачить лише ті, які вважають за можливе довести до його відома. А як випадково він і перехопить листа-другого, то пожитку з того все одно ніякого, оскільки він завше комусь доручає читати його вголос, в листі вмент знайдеться те, чого йому хочеться: скажімо, його перепрошує той, чий лист і насправді рясніє самими образами. Словом, справи йому подаються у спотвореному, лакованому вигляді, аби лиш він тішився. Я бачив чимало родин, де довго, а то й постійно, лише з деякими одмінами, справувалися таким побитом.
З давніх-давен жінки схильні противитися чоловікам. Вони хапаються обома руками за всякий привід для суперечки; благенької вимовки стає їм для цілковитого виправдання. Одна моя знайома добряче обкрадала мужа, аби (як зізналася вона сповідникові) щедріше обдаровувати старців. Хто повірить у таке побожне марнотратство! Будь-яке сподобне чоловікові ведення господарства видається їм нездалим; їм конче треба або хитрощами, або ґвалтом, але завше підступно узурпувати владу, аби воно набуло в їхніх очах позірної ваги та привабливості. Коли (як у наведеному прикладі) влаштування якоїсь справи йде на шкоду горопашному дідові й водночас на користь дітям, вони хапаються за цей останній аргумент і дають волю своїй пристрасті, змовляючись проти панування господаря дому. Якщо сини у нього дорослі й у розквіті сил, вони легко з'єднають на свій бік, батогом чи медяником, і шафаря, і скарбника, і решту челяді. Якщо сірома вдівець чи бездітний, він потрапляє в халепу не так легко, так вже як ускочить, то доля його ще тихіша й ганебніша. Катон Старший сказав свого часу, що скільки у тебе слуг, стільки й ворогів; зважте, враховуючи різницю у чистоті моралі його часів і наших, чи не хотів він застерегти нас, що у нас стільки ж ворогів, скільки жінок, синів і слуг? На щастя для збудь-віку, його рятує здатність багато чого не помічати, не усвідомлювати і легко піддаватися ошуканству. А що з нами сталося б, якби ми пробували гарикатися, надто в наш час, коли судді, покликані розв'язувати наші позови, зазвичай тягнуть руку за дітьми, а отже, не бувають безсторонні. У разі, якщо саме дурисвітство лишається для мене непоміченим, я принаймні добре бачу, що мене легко обдурити. І чи хтось коли-небудь визначить, чого вартий, проти таких суспільних взаємин, щирий друг? З якою шаною та побожністю я споглядаю на сам образ такої дружби, яку бачу в найчистішому вигляді серед тварин.
Якщо інші мене ошукують, то я принаймні не ошукую сам себе, гадаючи, ніби потрапив був уникнути ошуканства. Не сушу собі голови й над тим, як того доскочити. Я рятуюся від такої зради тим, що поринаю в себе; я намагаюся боронитися від шельм не тривожною і хапливою пильністю, а радше байдужістю і відстороненістю. Коли я чую про чиюсь пригоду, я не збиткуюся з когось, а одразу звертаю погляд на себе, аби подивитись, як стоїть справа зі мною. Все, що стосується його, обходить і мене. Його пригода — для мене пересторога, вона підказує, на що слід звертати пильнішу увагу. Щодня і щогодини ми говоримо про іншого те, що радше могли б сказати про себе, якби уміли зосереджуватися на собі так само, як на брудній білизні інших.